Від моєї сім’ї відреклася уся рідня. Знати мене не хочуть. Давно не дзвонять, не пишуть. Навіть останні світові події не вплинули на їхнє рішення.

Я одружився з дівчиною, яка їм зовсім не подобається. Мене їхня думка не надто турбує. То мені жити з моєю дружиною, а не їм. Глибоко в душі, я сподівався, що їхнє рішення тимчасове. Вони звикнуть до Інги і все буде добра. Я помилився. Ось уже чотири роки ми живемо осторонь від рідні. На спільні свята не їздимо. Нас ніхто не вітає і ми нікого не вітаємо.

Чим же не вгодила моя Інга? Вона не має ніг. У шістнадцятирічному віці дружина потрапила під авто. Вижила, але втратила ноги. То були важкі часи для неї. Вона дивилася на молодих дівчат і заздрила їм. Вони можуть ходити. Чоловіки звертають на них увагу. Інга поховала мрії про сім’ю. На побачення не ходила, адже то був занадто травматичний досвід. Хлопці тікали, як тільки бачили Інгу у візку.

«Ну, звісно. Навіщо їм каліка?» — картала себе Інга. — «Всі шукають молоду та здорову, яка зможе дитину виносити та господарством опікуватися. А що можу я?»

Коли ми познайомилися, Інга поводилася холодно. Вона навіть не дозволяла думати собі про стосунки зі мною. Відмахувалася від всіх моїх спроб покликати її на побачення. Я ніяк не міг змиритися з відмовами. Закохався по самі вуха. Постійно думав про неї. Місця собі не знаходив. Здавалося, я перетворився на школяра, який уперше закохався.

Нарешті вона погодилася кудись сходити зі мною. Я рік завойовував її довіру. Після першого побачення було друге і так, поступово, зустрічі переросли у роман. Я хотів кричати всьому світові про свої почуття. Інга постійно мене стримувала. Вона бажала тримати стосунки у таємниці. Чомусь приховувати їх треба було лише від моєї рідні. Я, чи то дурний, чи то наївний, не розумів того, що добре розуміла Інга.

Її батьки радо прийняли мене. На такий теплий прийом я не розраховував. До мене ставилися, наче до рідного сина. Дякували, за турботу про їхню доньку. Мій тесть пообіцяв попіклуватися про житло, коли в нас з’являться діти. Моя теща найкраща зі всіх тещ. Допомагає завжди і з усім.

Ми часто приходили разом до батків Інги. Два роки зустрічалися таємно, від моєї рідні. Нарешті я твердо вирішив познайомити їх, адже зробив коханій пропозицію руки та серця.

Інга довго відтягувала ту зустріч. Погодилася лише перед самим весіллям. Згадувати знайомство моєї коханої та батьків украй важко. Вони мовчали увесь вечір. Навіть слова з них витягти не міг. Зате, коли Інга мала йти, я багато вислухав.

— Синку, зможеш трішки затриматися? — Поцікавився батько.

Інга мовчки кивнула.

— Я почекаю тебе за дверима. У під’їзді.
Як тільки двері зачинилися, батько зашипів до мене.

— Ти з глузду з’їхав чи що? Ти навіщо з нею тягаєшся?

— Батьку…

— Я як маю людям в очі дивитися? Мій син знайшов собі якусь немічну і няньчить її! Вона не зможе тобі дітей народити! Взагалі, як з нею у ліжко лягати?!

Батько давно припинив шепотіти. Він кричав у весь голос. Єдине, що мене хвилювало, це почуття моєї коханої. Вона ж була за дверима і все чула.

Я вже не пам’ятаю, що говорив. Вийшовши, гупнув дверима. Інга зустріла мене з сумною посмішкою на вустах.

— Дякую, що заступився за мене… — Тихо промовила Інга і гірко заплакала.

Я не дзвонив батьку дуже довго. Очікував, що він сам зателефонує, попросить вибачення у моєї Інги і ми знову станемо спілкуватися. Цього не трапилося. Ось уже чотири роки чекаю на дзвінок з вибаченнями.

КІНЕЦЬ.