Тетяна сиділа на кухні, задумливо дивилась у вікно та думала, чому життя таке несправедливе до людей.

З раннього материнства вона опікувалась дітьми, любила їх, леліяла, давала все найкраще. Вона хотіла стати прикладом для них.

Та є одна така противна звичка у Тані, що псувала все враження про жінку. Аж надто хвалькуватою вона була. Найбільше любила показати свою крутість перед рідною сестрою, Наталею. Річ у тім, що вона жила доволі скромно, не мала достатньо грошей, аби купувати дітям все, що вони забажають, багато працювала за копійки і навіть не потягнула навчання в крутому ВУЗі для доньок на омріяних спеціальностях.

Та жінка приклала всі сили на виховання своїх чотирьох діток. А Таня в свою чергу ні разу не пропускала можливість сказати сестрі, що вона навіть вивчити дітей не може.

Дочки Тетяни  з купою репетиторів готувались до вступних іспитів, вступили на економічний факультет на платний відділ, а згодом за знайомствами знайшли прекрасну роботу в банку. І так вже це тішило їхню матір, що вона на кожному кроці розповідала про це.

І ось минуло від того дня майже сорок років. Як і очікувалось, ці дівчата були заможними, жили в достатках. Мали вони все: і автомобілі, і квартири, і дачі, і  дорогі відпочинки за кордоном. Та для щастя не вистачало одного важливого фактору – діток. Не зрозуміло чому, але обом не вдавалось завагітніти. І навіть найкрутіші лікарі країни не могли їм допомогти.

Таня була у відчаї. Що ж вона зробила не так? Все життя прагнула міцної родини, а в підсумку навіть внуків не зможе поняньчити. Вона не раз дивилась на Наталю та не могла зрозуміти, чому їй дісталось таке щастя. За які заслуги? Діти її ніколи не мали достатків, та і навчались і звичайному технікумі. Зараз дочки працюють кухарем, баристою, а сини – автослюсарем та водієм. Проте у кожного з них є сім’я, діти. Вони живуть у неймовірному щасті та гармонії.

На свята як з’їдуться всі до Наташі, то аж дім гуде. Накриють стіл, веселяться, розмовляють. Загалом, все те, чого так не вистачало все життя Тетяні.

На щастя, хоча б на старості літ вона все ж таки усвідомила, що справжнє щастя далеко не в грошах. Адже пустоту в душі ніякими коштами не залатаєш.

КІНЕЦЬ.