Ми з Олександром 10 років у шлюбі. За цей час у нас народилося двоє чудових дітей. Марку-8 років, а Лізі-6. Я щаслива мама та кохана дружина. Принаймні, я так думала… Ми з чоловіком обоє працюємо. Дітей інколи допомагають глядіти бабусі. Тому ми завжди мали час присвятити декілька годин на тиждень нашим стосункам. Мій Саша ніколи не був обділений моєю увагою. Я так думала.

9 місяців тому я помітила за Сашком дивні речі. Він часто став сидіти в телефоні, навіть пароль на нього поставив. Затримувався на роботі допізна, навіть на вихідні втікав з дому. Зачинявся у ванній кімнаті, вмикав воду і з кимось говорив. Казав, що то по роботі, потрібно розв’язувати важливі питання, щоб діти  не заважала.

Одного вечора я зібрала всю свою волю в кулак, й прямо запитала:

Саша, ти мені зраджуєш? Хто ця жінка? Що тебе не влаштовувало у нашому подружньому житті?.

Чоловік одразу зізнався, що декілька тижнів тому випадково зустрів свою колишню однокласницю Ліну. Це його перше кохання. І він хоче бути з нею. Дітям грошима буде допомагати, а мене просив вибачити, якщо колись зможу. Він похапцем зібрав речі у валізу, і пішов. А я залишилась сама з двома дітьми у квартирі моїх батьків.

Я ридала цілу ніч. На ранок мені було важко встати з ліжка. Я приготувала сніданок дітям, й знову лягла спати. Хотілося спати вічність, щоб не відчувати того болю.

Ввечері до мене зайшла   моя сусідка і хороша подруга Іра. Вона мене трохи привела до тями. Пояснила, що від моїх сліз найбільше страждають мої діти. Що я повинна бути сильною заради них, що діти в житті жінки головне… Я змирилась. Стала жити заради дітей. З дітьми багато проводила часу разом, відпочили на Новий Рік  у горах. Інколи я ще плакала ночами у подушку, коли не бачили діти, але на ранок я була сильною мамою.

В березні, до мене подзвонила якась незнайома жінка й сказала:

Це Ліна, ви про мене вже чули, сподіваюсь. Алло, Оксано, заберіть, будь ласка Вашого чоловіка назад. Мене тут в Чехію кличуть працювати…А він скупий, в господарстві непотрібний. Шкарпетки свої брудні розкидає у мене по квартирі. А ще його з роботи звільнили.  Працювати він хоче, захищати країну теж не хоче йти. Словом, він мені не треба! Забирайте його назад! Шкільне кохання і доросле життя-це дві великі різниці.

Ввечері до мене прийшла сусідка. Я розповіла їй про дивний телефонний дзвінок. Вона сказала:

“Ну все, готуйся приймати чоловіка назад. Точно прийде до тебе, буде падати в ноги, цілувати коліна, щоб ти його пробачила”. А ти думай, чи варто…

Наступного ранку подзвонив Сашко, й попросив мене зустрітись у  парку на нашому улюбленому місті. Я не знала, чи йти на зустріч. Душевний біль нікуди не зник…Але заради дітей я вирішила дати шанс нашим стосункам. Олександр повернувся. Старається у всьому мені допомагати, проводить багато часу з дітьми. Знайшов нову роботу. А я переступила через образу заради нашої родини.

Інколи ввечері в моїй голові літає думка: “Хто зрадив раз, зрадить другий…” І я цього дуже боюсь.

А Ви як вважаєте, чи правильно я вчинила?

КІНЕЦЬ.