Мій син втратив голову і вирішив одружитися. Нині живе у неї. Зі мною рідко спілкується, тому що в мене одне в голові — як би розладнати їхнє одруження. Чому? Та тому, що йому двадцять три роки, а їй сорок років. Коли він сказав, що хоче одружитися, але я ще не знала, хто його обраниця, то, звичайно, зра діла.

Ось тільки син ніяк не хотів познайомити мене зі своєю обраницею. Але я теж не ликом шита. Ми з ним «друзі» у соцмережі. Покопалась у його сторінці, знайшла фото. Він, дівчина та жінка. Він сидить між ними та обіймає обох. Зрозуміло, що це наречена та її мати.

А теща у сина струнка красуня. Невістка вся в матір. Звичайно, ще молоденька, жіночої краси в ній поки що нема. Але, дивлячись на матір, можна не сумніватися. Буде такою ж красунею. Стала шукати інформацію про його невістку в розділі «друзі». Знайшла. І трохи непритомніла. Дівчинці шістнадцять років.

— Ти що, виродок, накоїв! — влаштувала синові головомийку, як тільки той з’явився додому. — Ти, що, спокусив шістнадцятирічний малолітку?! Через це одружишся?! Ти розумієш, що це підсудна справа? — Мамо, ти сядь, заспокойся, будь ласка.

Ніякої підсудної справи немає, – сказав мені син. — Як ні? Їй шістнадцять років! — Все не могла заспокоїтись я. — Мамо, моїй нареченій сорок років. Я одружуся не з дочкою, а з мамою. Ось тут мені справді стало nогано. Сиділа як істукан і плескала очима. Тільки воду склянку за склянкою, що підносив мені син, пила.

Після того, як очухалася і досі умовляю сина відмовитися від цієї жінки. І прошу, і ридаю, і вимагаю, і шантажую («Квартиру тобі не залишу»). Марно. Тільки й знає, що твердить: «Я її люблю! Мені ніхто інший не потрібен!» У мене залишилося два тижні, щоб переконати його. Підкажіть, що можна зробити?

КІНЕЦЬ.