В очах потемніло, і голос чоловіка, як завжди спокійний і неквапливий, почав лунати звідкись здалеку.

-Я нарешті дізнався, що таке справжнє кохання. І не треба дивитися на мене такими очима. Дочку я виростив, з іпотекою їй допоміг, маю право. Ти не безпорадна дівчинка, живи собі як жила. Тільки без мене.

Оля сфокусувала погляд на чоловіка і постаралася взяти себе до рук. Вона не плакатиме, тільки не зараз!

– Квартира належить моїй матері. Навряд чи вона захоче тебе тут бачити після розлучення. Сама винна, не треба було сваритися з нею. Тому ми житимемо тут із Вірочкою.

– Всі накопичення я тобі віддала, щоб ти купив автомобіль, – якимось чужим голосом відповіла дружина. – У мене зараз навіть зайвих грошей немає.

– Добре. Вчинимо так. Я візьму кредит, додам і куплю тобі студію.

Вона подивилася чоловікові просто у вічі. З цією людиною вона йшла пліч-о-пліч все життя. З ним виростила дитину. Так, було всяке, але загалом шлюб, як вона вважала, був гармонійним. Чоловік добре заробляв, вони з дочкою були, як за кам’яною стіною. Вона теж непогано отримувала, тільки чомусь нічого не накопичила. Мабуть, тому що їй і в поганому сні не могло здатися, що чоловік у п’ятдесят років піде до двадцятирічної колеги. Та він навіть не цікавився ліжком! Так, з нею не цікавився. Їм було добре разом, вони будували плани, як зустрінуть старість, разом копатимуться на дачі, яку вже почали активно шукати, видадуть доньку заміж, а потім підуть і онуки… Все було розплановано, і передбачувано.

І ось, будь ласка!….. – Не плакати! – скомандувала вона собі.

– Якщо ти зараз підеш, то зламаєш собі і мені життя. Залишся, і я все пробачу, якщо пообіцяєш забути ту дівчину. Ну сам подумай, навіщо молодій красуні, старий пошарпаний життям чоловік?

-З нею я не почуваюся старим, вона мене окрилює.

Оля придивилася. Дійсно, чоловік став виглядати набагато молодшим, і навіть…..цікавіше.

-Я скажу, коли підберу квартиру. Збирай поки що речі.

Закрилися двері, а Оля кинулася на ліжко і заплакала. Їй п’ятдесят і вона залишилася без всього. Налагоджений побут, впевненість у завтрашньому дні, любов і спокійне життя…все пропало.

Різко пролунав дзвінок телефону, і вона підняла слухавку. Може, чоловік одумався? Вона скривилася, побачивши, що дзвонить свекруха.

Та була справжнісінькою проблемою в їхньому житті. Колись вона думала, що саме свекруха розведе сина з нею. Жінки недолюблювали один одного.

– Буду в тебе за десять хвилин, – вигукнула свекруха і поклала слухавку.

Прийде помилуватися заплаканою невісткою. Дочекалася таки свого.

Літня жінка стрімким кроком зайшла до квартири і окинула поглядом Ольгу. Вона поставила на стіл ігристе.

-Куди валізи дістала? Поклади на місце. Це моя квартира. І я не допущу, щоб тут жила молода меркантильна негідниця. Значить, все-таки вирішив піти до неї.

-Ви знали? – ахнула Ольга.

-Всі знали, крім тебе. Я сподівалася, що вона рано чи пізно покине його. У нього ж за душею крім цієї розкішної квартири більше нічого. Та й та не його. Ну, автомобіль ще, посада. Все. Їй самій приємно з старим чоловіком у ліжко лягати? Добре, не зі старим, а трохи літнім.

Ольга мовчала. Вона згадувала, як чоловік останнім часом затримувався. Як почав стежити за собою, записався навіть до косметолога. Почав ходити у спортзал. Вона думала, що він за здоров’ям стежить, а що затримується – так роботи багато. Що ще? Спільні друзі перестали приходити та дзвонити.

Свекруха виклала на стіл документ.

-Це заповіт. На тебе. Я ще не збираюся на той світ, але буває всяке. Не хочу, щоб у цій квартирі жила ця негідниця, після того, як мене не стане. Другу квартиру залишу синові.

Ольга, відкривши рота, дивилася на свекруху, з якою ще донедавна і п’яти хвилин не могла проговорити, щоб не посваритися.

-Що дивишся? – сказала жінка, – Думаєш, мені подобається, як син вчинив з тобою? Та він на посміховисько себе виставив. Втратив сім’ю, друзів. Все. І заради чого? Заради молодої негідниці?

– Антоніно Вікторівно, – прошепотіла Ольга. – Як ви можете так казати?

-А що я не права? Я вже йому зателефонувала і сказала, що у моїй квартирі ні його, ні її не буде ні зараз, ні після того, як мене не стане. То він ще образився, уявляєш?

Жінки відкрили ігристе. Потім ще одне. А потім Ольга від переживання і від ігристого заснула.

-Бідна дівчинка, – зітхнула свекруха, підкладаючи подушку під голову невістки. Потім вона накрила її ковдрою, і вирушила спати до колишньої дитячої.

****

Ольга, тремтячими руками взяла телефон. Вона не знала, як сказати свекрусі погану новину.

-Та знаю я, – голос у літньої жінки майже не тремтів, але Ольга все одно відчула, як та переживає за єдиного сина. – Добре, що хоч на роботі сталося, співробітники швиденько викликали швидку. Зараз він стабільний. А я припускала, що так буде. Думав, що з молоденькою і сам став молодим. Ага зараз. А недуги то нікуди не поділися. Я що хотіла спитати? Ти прийдеш відвідати його?

-Ні, – швидко сказала жінка. – Дочці подзвоню, скажу щоб зайшла провідати. Це зі мною він підло вчинив, а їй був чудовим батьком.

Свекруха зітхнула.

-Може, коли його випишуть, він таки до тебе поїде? – У її голосі були невластиві їй просячі нотки. – Він про тебе весь час питає, кличе, плаче, сил немає дивитись.

“Ну чому у негідників такі люблячі матері”, – з розпачом подумала Оля. Ще б він не плакав і не просив. Зрозумів, що нікому, крім неї, не потрібен. Молода пурхнула, лаючи себе за те, що зв’язалася з старим, і він залишився сам.

-Я не збираюся переробляти заповіт, – продовжувала говорити свекруха, – після того, як мене не стане, квартира дістанеться тобі. А може, дарчу на неї оформити? Хочеш дарчу?

-Хочу, – погодилася Оля.

-От і прекрасно. То ти прийдеш його відвідати?

-Так. Прийду. Але лише через вас. Ви квартири не пошкодували для мене, щоб я вашого сина не залишала. Треба ж бути вдячною. Але одразу вам говорю, Олександра я не пробачила і прощати не збираюся. У мене перед очима все життя буде його обличчя стояти, коли він мене виставляв.

Чоловік просив вибачення. Чоловік запевняв, що то був не він, що не знає, що на нього найшло. Чоловік обіцяв, що більше ніколи.

-Звичайно, ніколи, – холодно сказала дружина, збираючи речі у чемодан. Вона виглядала чудово. Посвіжіле обличчя, дуже красива новомодна зачіска, а фігурі… – новенький купальник відмінно личитиме їй.

-У твоєму віці на курорти вже поодинці не літають, – чоловік демонстративно притиснув руку до грудей.

-Я не одна, я з подругою дитинства.

-Знаю я цю подругу, – заперечив чоловік.

-Так, Оля досить своєрідна жінка, абсолютно без комплексів, – погодилася дружина. І знаєш, що? Я роблю набагато краще по відношенню до тебе. Якщо я і вирішу загуляти, то ти про це ніколи не дізнаєшся. А значить, і не переживатимеш.

-Та я вже переживаю. Може, здаси квиток?

-Я б і рада. Але образа від твого вчинку не дає мені спокійно жити. Я весь час уявляю вас. Треба щось із цим робити. Нерви-вони не залізні. Повернуся, коли скину весь негатив, яким я досхочу наїлася завдяки тобі.

Двері зачинилися, а чоловік сумно сів на диван, намагаючись не думати, як саме ображена дружина скидатиме негатив.

КІНЕЦЬ.