Андрій запросив Олену до себе додому, познайомити з мамою. – Мамо, ми прийшли, – гукнув Андрій, відчинивши двері квартири і пропустив Олену вперед. – Іду, іду, – почувся приємний жіночий голос. – Нарешті. Мені Андрій всі вуха продзижчав про тебе, Оленко. Ну привіт. Мене звуть Ганна Андріївна. Олена побачила маму Андрія і застигла. Раптом дівчина, підійшла до неї мовчки обняла її і заплакала. Ганна Андріївна здивовано дивилася на дівчину, не розуміючи, що відувається

 

Був будній день. Олена стояла на касі і поглядала на людей, що проходили повз. Вона виросла у дитбудинку. Батьків своїх ніколи не бачила. Розглядаючи різні обличчя, вона уявляла кожну жінку своєю мамою. Ось вони замовили бургери з напоєм, сіли у залі за столик, їдять, розповідаючи один одному про те, як пройшов їхній день. Потім вони йдуть додому, тримаючись за руки і посміхаючись один одному. Так вона часто представляла у своїх мріях.

Жила вона сама. Вона мала свою однокімнатну квартиру, видану їй державою. Півроку зустрічалася з хлопцем. Потім він наполягав, щоб Олена прописала його в себе. Отримавши відмову, перестав виходити на зв’язок. Більше заводити ні з ким стосунків їй поки що не хотілося.

Олена була симпатичною  дівчиною невисокого зросту. Довга русява коса опускалася по спині нижче за пояс.

Відпрацювавши свою зміну, вона вже йшла додому. Дійшовши до магазину, згадала, що вдома готової їжі немає. Вирішила зайти і купити чогось. Вже виходила, коли якийсь хлопець швидкими кроками попрямував у магазин і зачепив її. Пакет із продуктами вилетів з її рук.

– Обережніше не можна? – гукнула дівчина.

Хлопець зупинився.

– Вибачте будь ласка.

Він почав швидко збирати пачки макаронів і рису, що впали.

Нахмурившись, Олена не відповіла йому. Взяла пакет і попрямувала додому. Вона пройшла метрів сто, коли поряд пригальмувала машина. За кермом був той хлопець, який зачепив її біля входу до магазину.

– Дівчино, сідайте, я вас відвезу.

Спочатку вона хотіла відмовитись. Але потім вирішила не сердитись і сісти в машину, чому б ні. Дорогою вони познайомилися. Хлопця звали Андрій. Зупинивши машину біля невеликої кав’ярні, він запропонував випити по чашці кави.

– Я повинкн якось вибачитися, – посміхнувся він.

З цього дня вони почали зустрічатись. Андрій був веселим та товариським хлопцем. У Олени було таке почуття, ніби вона знає його все життя.

Пройшов рік. Якось зимовим днем, гуляючи по засніженому парку, Андрій попросив Олену заплющити очі і надів їй на палець обручку. Він зробив їй пропозицію. Це було дуже романтично. Вони були удвох серед білої безмовності, над ними в повільному танці кружляли пухнасті сніжинки. Олена погодилася. Вона була щасливою.

За тиждень Андрій запросив Олену до себе додому. Він хотів познайомити її зі своєю мамою. Дівчина дуже хвилювалася. Яка вона? Сувора? Зарозуміла? Хоча Андрій завжди казав, що мама в нього дуже проста і душевна людина.

– Мамо, ми прийшли.

Андрій відчинив двері квартири і пропустив Олену вперед.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩