Весь останній день перед весіллям сина Алла й на хвилинку не присіла!

Олег, її чоловік, теж допомагав. Бігали, готувалися, хвилювалися, щоб усе було як треба, не гірше, аніж у людей!

Зрештою Павлик у них єдиний син. Виростили, вивчили… Тепер весілля. Молодець, хлопець! Гарну дівчину собі знайшов! Гарненька, освічена, усміхнена…

Але все одно було якось важко на душі… А раптом вони щось не врахували?

Алла з Олегом вже лягли спати. Жінка важко зітхнула.

-Ти чого? – захвилювався Олег.

-Не знаю, – тихо відповіла дружина. – Передчуття в мене якесь погане…

-Ти просто втомилася, постарайся заснути, – Олег накрив Аллу ковдрою, підібгав з усіх боків, поцілував у маківку, як маленьку.

Він завжди був уважним, дбайливим. Двадцять п’ять років шлюбу не вплинули на його ставлення до дружини.

Нарешті, подружжя заснуло…

…Весілля пройшло просто чудово. Алла дуже раділа. Все йшло так, як вони й планували. Раптом Алла згадала, що вже давно не бачила Олега.

Вони швидко підійшла до сина.

-А де тато, – запитала вона.

Син раптом якось дивно глянув на неї.

-Десь серед гостей, – ніяково відповів він і відвів очі.

Алла здивовано глянула на сина й пішла шукати чоловіка. Вона вже обійшла все, але Олега ніде не було!

Алла вже не знала, що й думати. Вона вийшла на вулицю і раптом побачила Олега! Алла очам своїм не повірила.

Олег сидів на лавці за рогом будинку, а в нього на колінах була подружка нареченої.

Вони цілувалися і були настільки захоплені процесом, що нічого не помічали навколо.

Алла не наважилася підійти. Просто не уявляла, що вона має сказати, як себе поводити.

І хоча всередині все обірвалося, жінка непомітно пішла. Пішла зовсім. Залишивши весілля, сина, гостей і чоловіка, що зрадив їй.

Вдома жінка лягла на ліжко і розплакалася. Телефон дзвонив і дзвонив…

Нарешті з’явився Олег:

-Ти куди поділася? Тебе всі шукають!

-втомилась щось, – тихо відповіла Алла. – Перехвилювалась, мабуть.

-Правильно, полеж трохи. Може, води?

-Я вже попила. Полежу. А ти йди до гостей, – все це Алла говорила, не повертаючи голови й не дивлячись на чоловіка.

Олег нічого не запідозрив.

-Добре. Тільки приходь швидше. А то я з ними не впораюся.

Алла кивнула, бо говорити не могла – хотілося плакати…

…Після весілля син із дружиною стали жити окремо, винайняли квартиру. Олег з Аллою залишилися вдвох.

Олег все частіше затримувався на роботі, вигадував неймовірні причини, щоби «попрацювати» й на вихідних.

Дедалі більше крутився перед дзеркалом, частково оновив гардероб. І при цьому старанно ховав від дружини сяючі від щастя очі.

Алла вдавала, що нічого не помічає. З’ясовувати стосунки не хотіла. Навіщо? Їй і так все було ясно – чоловік закохався!

Вона терпляче чекала, коли Олег сам їй все розповість.

І він розповів. Через півроку.

-Алло, нам треба поговорити…

-Говори…

-Я… Зустрів іншу жінку… Мені здається, я люблю її…

-Вітаю…

Олег здивовано подивився на дружину: він чекав на іншу реакцію. Алла мовчала.

-Розумієш, – Олег важко підбирав слова. – Іра вагітна.

-Іра?

-Так… Так її звати …

-Вітаю, – повторила Алла. – Я рада за тебе.

-Рада?! – закричав Олег. – Ти рада?! Ти чуєш себе? Це що за ігри такі?

-Ігри закінчилися, любий, – голос дружини віддавав байдужістю. – Не хвилюйся так. Я все зрозуміла. І сама подам на розлучення.

Олег зовсім загубився. Мовчав, не знаючи, що сказати. Не думав він, що все буде так просто…

…Після розлучення минуло близько двох років. Олег жив із молодою дружиною й маленьким сином у тій же квартирі. Аллі купили окрему.

Спочатку жінка дуже переживала, але потім відчула радість повної свободи і заспокоїлася.

З ким не буває? Побачив юну красуню, от і загорівся як хлопчик. Не дарма кажуть:

-Сивина в бороду!

А малюк в чому винен? Навпаки – мабуть він дуже потрібний цьому світу, якщо з’явився на світ!

У цьому Алла себе переконала і тому жила загалом спокійно і навіть щасливо.

А нещодавно прилетіла новина від сина:

-Мамо, ти скоро станеш бабусею, – Павлик аж сяяв від щастя.

Онука назвали Олежиком. Алла душі в ньому не чула, бігла до малюка кожну вільну хвилину. А потім запропонувала синові з невісткою пожити разом. Мовляв, ви грошей заощадите на житло, а я більше з онуком побуду.

Діти погодилися. У житті Алли знову все закрутилося – сім’я є сім’я. Вона навіть забула про чоловіка та його зраду…

…Олег з’явився сам. Почав часто приїжджати, дзвонити майже щодня. Засиджувався допізна. Було відчуття, що додому, до молодої дружини та сина він не поспішає.

-У вас щось не так? – прямо спитала Алла.

-Не знаю, – стомлено відповідав Олег. – Вона гарна, і син чудовий, але… Мене тягне до вас. До тебе…

-Не дивно. Ми стільки років були разом, – Алла спробувала втішити колишнього чоловіка. – Але тепер ти маєш нове життя. Не переживай. Звикнеш.

-Ми з нею такі різні…

-Звичайно, адже Ірина трохи старша за нашого сина. Має інші інтереси, цінності. Стане дорослішою, зміниться.

-Дорослішою… Скільки чекати? А моє життя минає, ніби його й немає зовсім.

-Не перебільшуй.

-Погано мені без тебе, – тихо сказав Олег і спробував обійняти Аллу.

-Не треба, – відсахнулася вона. – Йди до жінки і сина. Вони чекають на тебе. А мені пора Олежику вкладати…

…Декілька тижнів Олег не дзвонив, не з’являвся. Алла навіть занепокоїлася.

Нарешті, він прийшов із сином на руках – змарнілий, неголений.

Алла мовчки забрала дитину, віднесла в іншу кімнату, віддала невістці.

-Що трапилося? – щиро хвилюючись, спитала вона, повернувшись до Олега.

-Вона пішла.

-Як пішла? Куди?

-Читай, – колишній чоловік простяг Аллі аркуш паперу.

І Алла прочитала:

«Олеже, я все розумію. Тобі зі мною погано. Ти досі любиш свою Аллу. Повертайся до неї. Не муч ні себе, ні мене.

Сина я залишаю з тобою. Бувай. Влаштуюся – заберу.

Не шукай мене. Я їду в інше місто.

Прощавай. Іра».

-Я не знаю, що робити, – сказав Олег і замовк.

-Що робити? Сина виховувати!

Він здригнувся. З надією глянув на ту, яка завжди його розуміла.

-Алло…

-Можеш залишитися, поки житло не знайдеш. Але навіть не надійся – разом ми більше не будемо, – спокійно сказала колишня дружина. – Ти свій вибір тоді зробив Олежику…

Олег сидів і тихо плакав… Так, він свій вибір зробив…

КІНЕЦЬ.