Моя подружка Ліля рано вискочила заміж і дуже вдало, як ми рахували. Чоловік забезпечував її сім’ю так, що Ліля навіть не знала ціни на продукти. Просто брала все, що їй потрібне у супермаркеті, а розплачувався чоловік. За роки подружжя вони збудували та облаштували будинок і щоліта їздили відпочивати.

Була в цій бочці меду, ложка дьогтю. Чоловік не хотів дітей. Ліля хотіла двох. У результаті вони народили одного сина, якого Ліля дуже любила і самозабутньо з ним носилася. Коли син уже закінчував інститут , батько сімейства вирішив розпочати нове життя. Пішов він від них із усім, що нажив за ці роки – заздалегідь подбав про те, як усе так оформити. Для Лілі це було несподіванкою. Але все ж таки, чимось чоловік від них відкупився. Купив синові студію, влаштував його на роботу.

А Лілі купив нову однокімнатну квартиру та залишив не кволу суму. Ідучи, він попередив, щоб більше на нього не розраховували. На гроші, залишені чоловіком, жінка практичніше прожила б до старості . Але Ліля рахунок грошам не знала. Вона відразу ж поїхала в санаторій, адже їй потрібно було поправити нерви, що розхиталися, і прийти до тями. Вона продовжувала жити так, ніби все ще була заміжня. Коли гроші скінчилися, до пенсії ще було далеко.

Не маючи професії та досвіду роботи, знайти якусь пристойну роботу було дуже важко. Помикавшись, Ліля пішла працювати в шкільну їдальню, посудомийкою. Робота нецікава, важка та невдячна. Що довше вона працювала, то більше ненавиділа цю роботу. За останні роки Ліля перестала за собою стежити, набрала двадцять кілограмів і втратила будь-який інтерес до життя.

І здоров’я почало підводити – то ноги опухають, то тиск стрибає, спину буває не розігнути. І ось променем світла для неї стала звістка про вагітність невістки. Ліля вирішила, що їй не доведеться більше животіти на роботі. Вона доглядатиме онука, а син з невісткою подбають про неї. Вона вже планує, як роститиме онука, як його одягатиме і чим годуватиме. Я відчуваю, що невістку її це напружує, але та поки що мовчить.

До речі, у молодих не те фінансове становище, щоб няньку утримувати. Їм, може, самі гроші знадобляться, щоб житло придбати – не в студії ж вирощувати дитину. Але Ліля навпаки, бачить у цьому лише плюс: — От і добре , що я в них є. Невістка зможе спокійно вийти на роботу, а я вже знаю, як дитину доглядати. Але чи захочуть молоді такого тісного контакту з нею? Чи це їхній обов’язок – бути підтримкою для матері?

КІНЕЦЬ.