Наша дочка твердить, що забезпечуватиме своїх дітей лише до вісімнадцяти років. Після нехай справляються самі. Не знаю, як вона дійшла цього рішення, адже в її випадку все було по-іншому. Коли вона наро дилася, для нашої країни були лихоліття. Ми з чоловіком лишилися без роботи.

Добре, що мама жила в селі, інакше голодували б. Так прожили кілька років, після чого все стало потихеньку налагоджуватися. Ми ніколи не були забезпеченою сім’єю, але донька мала все. Вона і в табори їздила, і на море, ми їй купували модний одяг — все, що вона хотіла: гаджети, плеєри, все, все.

Коли вона подорослішала, вступила до вишу, вирішили ми подарувати їй квартиру. Після цього продовжили їй забезпечувати. Незабаром вона закохалася, з молодим чоловіком одружилася. Вона відразу ж заваrітніла та наро дила дитину після захисту диплома. Ми разом із батьками нареченого подарували їм іномарку на виписці.

Стали балувати внучку, як балували її матір. Потім дочка наро дила другу дитину. Ми з батьками зятя допомагали їм, по черзі сиділи з дитиною, щоб вони встигли трохи відпочити. Фінансову підтримку також надавали. Щоправда, зять працював, але не прагнув будувати кар’єру, отримував середню зарnлату. Якби не наша зі сватами підтримка, вони б не впоралися. Ми сподівалися, що дочка скоро вийде на роботу і їм стане легше.

Але її влаштовувала роль домогосподарки. Жаль, ми стільки грошей витратили на її навчання. Але це її життя, зрештою, у неї є чоловік, який відповідальний за сім’ю. Він має їх забезпечувати, а не лише робити дітей одного за іншим. Незабаром зять залишився без роботи.

Півроку він шукав роботу, але не знайшов, мовляв, немає. І замість того, щоб погоджуватися на будь-яку роботу, адже весь цей час вони жили за рахунок батьків, вони зробили третю дитину. Не можу збрехати та сказати, що вони поrані батьки. Діти завжди нагодовані, вмиті, з ними гуляють, займаються, але все за рахунок нас і сватів.

Це не нормально. Вони повинні заробляти гроші і народ жувати дітей у міру своїх фінансових можливостей. Незабаром буде школа, університет, потім потрібна буде квартира. Що робитимуть? Не зрозуміло. Коли ми дізналися, що дочка ваrітна вже четвертою дитиною, я не мовчала. Я висловила їй мою думку і всі мої стра хи. — Ти натякаєш на те, що ми поrані батьки? — Ні, непоrані. Але те, що ви робите для них дуже мало.

— Ми з чоловіком забезпечуватимемо їх до повноліття. Потім нехай самі впораються. Про те, що до повноліття дітей забезпечують не вони, а ми зі сватами, я промовчала. — А де б ти була, якщо ми з твоїм батьком так само думали? У тебе було все найкраще, і репетитори, і гуртки.

Ми і після повноліття тебе забезпечували, дали освіту. — Мамо, я цього у вас не просила. Ви самі робили. Якщо ти маєш таку позицію, то я не хочу більше з тобою спілкуватися. Ну, виб ач дочко, що ми за тебе і твоє майбутнє непокоїлися. Обра зилася вона, не хоче зі мною спілкуватися. А нам теж nрикро. Після нашої зі сватами сме рті за таких батьків наші онуки точно пропадуть.

КІНЕЦЬ.