Сама я народилася та виросла в невеликому місті в Тернопільській області. Все своє життя мені було важко. Все почалося зі школи. Завжди травили та ображали по всякому однокласники і бувало навіть вчителі. Коли я вивчилася та пішла на роботу, то стала козлом відпущення для свого керівництва. Загалом в мене в принципі в своєму місті йшли справи дуже так собі.

Зараз мені двадцять два і я стала сиротою. Мої батьки трохи більше ніж пів року тому покинули цей світ і залишили мене саму. Обоє. Спершу мати, а за нею, через менше доби, й батько. Не витримав такої втрати та відправився слід за коханням свого життя.

Поховання були скромними. Майже ніхто з рідних батьків не прийшло. Це при тому, що як з боку мами так і з боку тата родичів в нас предостатньо. У всіх одразу знайшлися справи та проблеми, які не давали ні приїхати, ні допомогти якось.

Після поховання я вирішила поїхати з міста, бо ж важко мені було пережити втрату в ньому. А так як справи і так були геть поганими, а в місті мене більше нічого не тримало, я вирішила купити на березі Чорного моря, а саме в Миколаївській області, кусочок землі, а там вже побудувати будинок. Вирішила невеликий зробити, всього сто п’ятдесят квадратних метрів. Для Миколаївської області, тим більше біля моря цей будиночок був не великим, а от для рідного міста та області – величезний.

Як я це зробила? Продала батьківський будинок, а квартиру, яку вони мені подарували стала здавати в оренду і отримувала що місяця непогану суму, як доповнення до зарплати. Так і побудувала невеликий, але свій власний хороший будинок.

Потім я вирішила викласти свій будинок в соцмережі. Хотілося похвалитися, яка я молодець, що побудувала будиночок на березі моря поблизу курортного села. І одразу мені стали телефонувати родичі, які виявилося мене дуже люблять та сумують. І напрошувалися в гості на літо, бо ж на відпочинок хочуть поїхати.

Мені було дуже огидно від їхнього лицемірства. Як батьки померли і допомогти потрібно було, то вони бідніші за церковних мишей, а коли будинок біля моря в мене з’явився, то вже відпочинок на літо планують. Потім телефонувати стали й старі знайомі, однокласники та «друзі». Хвалили, мовляв яка молодець і звісно ж напрошувалися в гості.

Тоді я вирішила викласти фото старенького будиночку, в який мало хто захоче заїхати. І написала, що той будинок, який я викладала раніше, то всього лише моя мрія, тому якщо хтось хоче в гості, то я радо всіх чекаю в своєму будиночку та буду дуже рада, якщо хтось допоможе з його ремонтом.

Це подіяло як спрей від тараканів. Одразу розбіглися і всі родичі і всі друзі. Раптом знову у всіх з’явилися справи та всі стали бідними як тіж самі церковні миші.

А я тим часом ніжуся на ніжних промінчиках ранішнього та вечірнього сонця й насолоджуюся життям, яке в мене нарешті стало налагоджуватися.

КІНЕЦЬ.