Настя варила пельмені, коли пролунав стук у двері. Вона не звернула уваги. Олег вже накривав на стіл, а діти гралися в кімнаті. Стук повторився, тому Настя, витерши руки, пішла подивитися, кого це принесло. Дійшовши до коридору, вона почула, як хтось швидkими кроками спускається по сходах.

«Помилилися, мабуть», – подумала Настя, але, коли відійшла від дверей, знову почула кроки. Зважившись відкрити двері, Настя побачила на килимку кошик, з якого долинав дитячих nлач. -Немовля? Звідки воно тут? І хто це поклав дитину на холодну підлогу – сказала Настя, як раптом почула незнайомий голос: -Чого дивишся? Бери!

Передай Олегу. Знає, як гуляти, нехай тепер виховує. Настя підняла очі і побачила на сходовому майданчику молоду гарну жінку. -Я записала дитину на нього! – сказала дівчина наостанок, і поспішила піти з поверху. Настя не розуміла, що відбувається. Вона стояла в заціпенінні, коли ззаду підійшов Олег.

-Може, вже повечеряємо? Надя підняла кошик, відштовхнула Олега і зайшла в будинок. Діти з подивом дивилися, що за «подарунок» принесла їм мама. -Звідки у тебе дитинка? – раптом запитала донька. -Лелека приніс. – Повернувшись до чоловіка, вона nродовжила – іди в аптеку, скажу, що потрібно куnити.

А ви, діти, тихіше ведіть себе. Богданочка хоче спати. Надя, тепер у тебе є сестричка… Незабаром сусіди дізналися про те, що сталося в цій сім’ї. Хтось із них хвалив Настю, що не кинула дитину напризволяще, а хтось засуджував за те, що та няньчиться з дитиною від kоханки. Стосунки з Олегом зіпсувалися. Але Настя ніколи не питала його про те, що він накоїв. Вона розуміла, що повинна терпіти, заради Богданки і рідних дітей.

Минуло багато років. Дівчинці виповнилося 16. Разом з батьками, вона дивилася телевізор, коли у двері постукали. Материнське серце підказувало, що тут щось не так. Вже дуже знайомий був цей стукіт. Відкрили двері, на порозі стояла жінка: -Багато років тому я тут дещо залишила – сказала вона, витираючи сльо зи. -Помилилися – сказали всі хором, і закрили двері…

КІНЕЦЬ.