Ми з Ілоною познайомилися на роботі. Вона справила на мене дуже приємне враження через свій скромний характер і добру посмішку. З часом я зрозумів, що мені дуже комфортно і приємно поруч з цією жінкою. Вона дуже ерудована людина, з нею завжди приємно завести розмову. З часом я зрозумів, що моє ставлення до неї виходить за межі дружньої симпатії. Я звик бути чесним з собою і з об’єктом своїх теплих почуттів.

Коли я зізнався, Ілона сказала, що я теж їй подобаюся. Так почався наш роман. У ньому не було подвигів в ім’я кохання, конфліктів і інтриг. Ми зустрічалися три роки. Це були затишні, довірчі відносини.

Час минав, я почав думати про те, що пора з’їхатися і узаконити стосунки. Мені вже двадцять три роки, і я зрозумів, що готовий побудувати сім’ю і взяти на себе таку відповідальність. Коли я зробив Ілоні пропозицію, вона відповіла не відразу.

Я це сприйняв по-своєму, вирішив, що вона мене недостатньо любить, але Ілона поспішила зніяковіло пояснити: -Просто мені потрібен час. Пройшов місяць, я знову заговорив про весілля. Тоді Ілона сказала: -Повтори свою пропозицію тоді, коли дізнаєшся про мене всю правду. Вибач, що приховувала. Мені потрібно тебе з кимось познайомити і розповісти одну страшну історію. Я тільки рада буду вийти за тебе, але я хочу, щоб ти цього хотів, знаючи все про мене.

І на наступний день вона призвела до нас в будинок дівчинку років п’яти. Я дуже здивувався. Ілона відправила дитину грати у вітальню і почала мені розповідати: -Іра моя дочка. Вибач, що приховувала. Вона живе з моєю мамою в селі, мені з роботою незручно за нею стежити. П’ять років тому я поверталася додому після пар. Було темно. У парку мене зловив чоловік і… Ілона гірко заплакала. -Ну, ти розумієш.

Так і з’явилася Ірина на світ. Коли все з’ясувалося, було занадто пізно, щоб позбутися дитини. Я пізно зважилася розповісти всім. Мені було морально дуже важко. Злочинця не знайшли. Тепер ти все знаєш. Ти все ще хочеш на мені одружитися? Дівчина підняла погляд повний надії і подивилася мені прямо в очі. Я впав на коліна і став цілувати її руки.

-Ілона, мила, ти ж зовсім ні в чому не винна. Звичайно! Так ти згодна? Так ми й одружилися. Шалено радий, що у мене така чудова дружина. Мене злість бере, що в світі є покидьки, які можуть так поводитися з жінками.

КІНЕЦЬ.