В мене є дорослий син, якого я дуже люблю. Я ніколи не була такою мамою сина, яка починає ревнувати сина до його дівчини чи дружини, коли той виростає. Ні. Я прекрасно усвідомлювала, що з часом син виросте і в його житті з’явиться більш важлива людина, аніж я.

Тому ставилася я до того, що син знайде собі кохану, як до належного. Коли син подорослішав, то я почала більше займатися своїм життям, а не лізти в його.

Настав той день, коли син привів додому дівчину, познайомив нас та сказав, що хоче одружитися на ній. Я підтримала сина та навіть дуже зраділа – він знайшов прекрасну дівчину. Красива, вихована, має вищу освіту та ще крім того пройшла багато різних курсів. Так ще й скромна і сором’язлива.

Діти одружилися. Весілля відгуляли гарно. Тепер постало питання де їм жити. Ми не могли купити їм квартиру. Ні ми з чоловіком, ні батьки тепер вже невістки. Тому я запропонувала, щоб діти жили з нами. Я не думала тоді, що все буде саме так.

Невістка, безспірно, дуже хороша людина, прекрасна дівчина і неймовірна особистість. Проте було все таки одне але… Хоча мені якось не зручно навіть про таке казати, але все ж поясню вам це але. Вона була не жахливою, але справді так собі господинею.

Вона не могла себе толком обслуговувати, про чоловіка чи ще когось я взагалі мовчу. Для неї було відкриттям, що прибирати потрібно раз в 2-4 дні, готувати вона не вміла, як і прати. Виявилося її мама виростила її не примушуючи до такого роду праці. Хоча, якщо чесно, я вважаю, що це базова потреба кожної людини будь якої статі – вміти обслуговувати себе. Я помаленьку вчила невістку всього цього, але все одно майже все робила самостійно.

Згодом я не витримала та у ввічливій формі попрохала дітей з’їхати на орендовану квартиру, бо я так більше не можу. Добре, що вони зрозуміли мене та не ображаються. Ну або ж лише роблять вигляд, що не ображаються.

КІНЕЦЬ.