Нещодавно в мене з дочкою була дивна розмова. Я не розумію, звідки в неї взялися такі уявлення про те, як має себе поводити людина, якщо їй виповнилося шістдесят.

Почалося все з того що вона мені зателефонувала та почала відчитувати за те, що я поставила у соціальної мережі фотографію, де ми з подругами святкуємо день народження однієї з нас.

«Що це за фото? Тобі не соромно таке виставляти?» – почала нападати на мене дочка.

Тоді в нас не вийшло нормальної розмови і я кинула слухавку.

Та на вихідних вона спеціально прийшла до мене, щоб прочитати мені лекцію про те, які фото мені можна викладати на свої особистій сторінці. Я дивилася на неї наче на інопланетянина. В той момент мені стало так смішно, що дочка виховує мене та забороняє показувати знайомим як я живу, що я не витримала й зареготала. А дочка розсердилася ще більше.

«Ти ж вже не молода дівчинка.

Хіба можна показувати людям як ти гуляєш у барі з подругами. Що про тебе подумають. Тобі шістдесят років, а поводиш себе наче підліток. Геть з глузду з’їхала» – майже кричала вона.

«Той що, що шістдесят. Я доросла жінка й сама вирішуватиму що й кому показувати. А те що тобі таке не подобається, так це твої проблеми. Слідкуй за собою. Може я й поводжу себе наче дівчинка, але я маю на це право.

Всю молодість я працювала та не мала вільної хвилини. А тепер хочу пожити.

Я не монахиня та не хвора, щоб ховатися від людей у квартирі. Я хочу веселитися та насолоджуватися життям» – я не витримала та почала з нею сперечатися.

Ми так й не дійшли згоди. Але я не збираюся нічого змінювати у своєму житті, якщо їй не до вподоби мої фото та моя поведінка.

Коли їй було п’ятнадцять мені теж багато чого не подобалося.

КІНЕЦЬ.