Коли на нашому порозі з’явився той чоловік я ледь стримався. Він заявляв, що мій син мені не рідний. Що дружина мені зраджувала з ним й він справжній батько Артемчика. Я не міг у це повірити. Аж тут вибіг дев’ятирічний Артем і я побачив наскільки вони схожі. Сумнівів бути не могло.

Того дня я пішов з дому. Не знав як мені повернутися у квартиру, де на мене чекала дружина, яка мені зраджувала та син, який насправді мені не рідний. Як бути далі? Я ж стільки років його виховував. Вважав його своїм продовженням. А тут таке одкровення. Моя дружина мені зрадила зі своїм одногрупником. Для чого він з’явився зараз у нашому житті. Я б краще й далі жив у щасливому небачені.

Ще вчора в мене була гарна родина. Любляча дружина, син, яким я пишався за успіхи у спорті та школі. А сьогодні я сиджу на лавці у паркові й не знаю, як повернутися додому. В один момент все стало мені чужим та незрозумілим. Кілька слів незнайомця, який ось так безцеремонно увірвався у наше життя зруйнували все, над чим я працював роками.

Вдома ми поговорили з дружиною Вона плакала та клялася, що це було тільки один раз, коли ми з нею сильно посварилися. Вона боялася зізнатися в цьому, хоч підозрювала, що Артем від її одногрупника. Найгірше в тому те, що коли я дивлюся на хлопчика я більше не бачу свого сина. Я бачу чужу дитину, результат зради та багаторічного обману.

КІНЕЦЬ.