Я не думала, що в моєму житті щось може кардинально змінитьься після п’ятнадцяти років шлюбу. Але одного разу до нам постукала в двері молода жінка. Я знала Вікторію в обличчя, але особисто з нею ніколи не спілкувалася. Вона працювала на тому ж заводі, де і я з чоловіком.

Руслан був інженером, а я головним бухгалтером. Жінка мені повідомила, що мій чоловік зустрічається з нею вже три роки, але ніяк не вирішується кинути мене через дитину і те, що ми так довго разом живемо. Мені було неприємно таке почути, але я намагалася зберігати спокій і мислити раціонально.

Після відходу Вікторії я почала ана лізувати наш шлюб, в результаті прийшла до висновку, що чоловік охолов до мене в той момент, коли я стала більше за нього заробляти. Ймовірно, це сильно вплинуло на його чоловіче самолюбство, тому він знайшов жінку на стороні.

Прикро, що замість того, щоб обговорити ситуацію, він пішов на зраду. Але що тепер поробиш? Це був його вибір. Самолюбство мені не дозволяло закривати на це очі або пробачити зра ду.

Коли чоловік повернувся додому, все обміркувавши, я чекала його. -Раз вже так все вийшло, Руслан, збери речі. -Марго, що сталося? — не зрозумів спочатку чоловік. -Вікторія трапилася. Найбільше мені неприємно, що ти брешеш мені. На моєму обличчі не здригнувся жоден мускул.

Чоловік со ром’язливо опустив голову. У той вечір він зібрав речі і поїхав. Після його вчинку нас спільний син не горить бажанням спілкуватися з батьком, хоча я йому не забороняла. Життям kолишнього чоловіка я не цікавлюся, він і його нова пасія звільнилися з заводу і переїхалиі в інше місто.

КІНЕЦЬ.