Під час моєї першої вагітності чоловік просто змінився на краще: взяв на себе всю роботу по дому! Сам готував, прибирався, прав, мив посуд. Максим був упевнений, що в такому положенні я зобов’язана тільки відпочивати. На першому нашому УЗД, куди ми пішли разом, лікар не зміг визначити стать дитини: за його словами, він постійно ховався.

Та й яка різниця, якої статі буде малюк, головне, щоб народився здоровим. Коли у мене відійшли води, Максим помчав мене в лікарню. Кілька годин мук, і на світ з’явилася моя прекрасна дочка. Я лежала в палаті, коли увійшла команда лікарів.

Вони привітали мене, побажали малятку здоров’я, і поклали маленьке створіння мені на груди… І тут я мало не втратила дар мови. У моєї дівчинки були білі волосся, в той час як у мене і у чоловіка – чорні.

«Що мені тепер робити? Адже Максим скоро прийде в палату! Як я поясню йому все це? А якщо він зажадає тест на батьківство, як ми будемо жити ці дні?»- проносилося у мене в голові. Не стримавши емоцій, я почала ревіти. Медсестра не розуміла, що відбувається.

Коли я розповіла їй про свої побоювання, вона лише розсміялася: — Дорогенька, та заспокойся ти. Тут і не таке буває… І ось — той самий момент. У палату заходить Максим, з величезним букетом на руках. — Максиме, тільки не роби поспішних висновків — насамперед випалила я.

— А що сталося, Люба? І в цей момент в палату принесли нашу закутану блондиночку. Максим глянув на руки, розсміявся, і сказала: — Я зрозумів, чому ти розпереживалася. Не хвилюйся. Коли народилася моя сестра, волосся у неї були набагато світліше, ніж у нашої малятка.

Дякую тобі за доньку… Ось зараз ми сидимо вже на м’якому дивані і уважно розглядаємо личко нашої Злати. Коли вона підросте трохи, я їй обов’язково розповім, про що я думала в перші години її життя…

КІНЕЦЬ.