Ми з чоловіком не молоді, у нас двадцятишістрічний син. Живемо у двокімнатній квартирі, на яку заробили замолоду. Ні я, ні чоловік не отримали у спадок квартири, і дякувати Богу, адже наші батьки живі та здорові, але вже досить літні. Ми й не розраховували на спадщину. Спочатку жили з батьками, потім переїхали на орендовану квартиру.

У нас із чоловіком були непогані посади, старанно працювали і змогли через час накопичити гарну суму на початковий внесок. Як тільки у нас з’явилася квартира, я завагітніла і незабаром народився наш син. Чоловік працював, забезпечував нас. Син виріс, пішов до садка, і я повернулася на роботу.

Все встигали, жили добре. Син жив із нами до двадцяти трьох років. Він закінчив вуз, влаштувався працювати, познайомився з нашої невісткою, Олею. Оля була студенткою, приїжджа дівчина, яка винаймала квартиру.

Вони почали зустрічатись, і син незабаром переїхав до неї. Ось уже рік вони одружені. Перед весіллям вони заявили, що збираються збирати на свою квартиру. Ми з чоловіком вирішили, що у такому разі найкращим подарунком їм буде сума на початковий внесок. Вони дуже зраділи подарунку. Минув деякий час, і ми почали помічати, що молодята почали сильно витрачати свої гроші.

Вони вже вдруге подорожували, купили собі нові телефони, почали харчуватися дорогими продуктами, їх улюбленим сніданком стали бутерброди з маслом та чорною ікрою. Я вирішила поговорити із сином, адже такими темпами вони б ніколи не купили свою квартиру. — Мам, — про твітив він, — зараз такий час, що хочеться жити, а не існувати, поки можемо. А після іпотека і діти.

Зараз саме час насолоджуватися життям. Мені його думки стали нагадувати когось невістку . Його слова звучали навіть у її манері. Син твердив, що у них все під контролем, щоби я не турбувалася. А я не могла не турбуватися, адже, на мою думку, з дитиною складніше буде платити іпотеку.

Я рада, що діти можуть собі дозволити не заганятися під плінтус, але скільки ще вони збираються «насолоджуватися життям»? — Не здогадуєшся? — Сказала мені мама, коли я розповіла їй все, — а навіщо їм напружуватися, якщо на них в майбутньому чекають три квартири, від бабусь і дідусів дві і від батьків одна.

Він же єдиний дитина, все дістанеться йому. Тільки тоді я зрозуміла, які вони хитрі. Мама розплющила мені очі. Я вирішила, що не буду відкрито говорити про це, але під час найближчих сімейних зборів я заявила, що з чоловіком збираємося купити собі великий будинок і ділянку, коли вийдемо на пенсію.

Син і невістка не змінилися в особі, і їх подальша поведінка показала, що вони не повірили мені. Не знаю, наскільки ще вистачить грошей, але вони все ще живуть на широку ногу.

КІНЕЦЬ.