Олеся і Орися дружили ще з дитинства. Росли в одному селі, були сусідками. Потім Леся перебралася жити в місто, а Орися в селі вийшла заміж. Подруги зберегли свою дружбу на протязі всього життя. Олеся влітку приїздила в рідне село, подружки разом проводили час.

Олеся була дівчина гарна, мила, добра, але особисте життя у неї чомусь не ладналося. Цього літа подружки багато всяких справ переробили, багато заготовок зробили, варення зварили. Чоловік Орисі якось запропонував подругам сходити в ліс за грибами, бо в цьому році багато лисичок зросло. Подруги з радістю погодилися.

Костянтин підвіз їх до краю лісу і поїхав, сказав, що під вечір повернеться. Дівчата довго блукали в лісі, набрали два кошики грибів. І раптом зрозуміли, що заблукали. Олеся задумливо озирнулася. -Ти знаєш, що я на тебе розраховую? Я ж зовсім не розуміюся на місцевості.

-Даремно… Орися намагалася зберігати спокій, щоб подруга не панікувала. Вони вирішили йти в одному напрямку, сподіваючись вийти до людей. Раптом подруги почули гавкіт собаки і пішли на звук. Йшли довго, але вийшли до будиночка, всередині горіло світло. Це виявився будинок лісника. Їх зустріли два мужика.

-Яким вітром до нас занесло таких красунь? — посміхнувся хлопець, відкриваючи двері. Дівчину розповіли їм про те, як заблукали, попросили повернути їх в рідне село. -Мій брат якраз збирається виїжджати, йому по дорозі, він підкине. Чоловік Орисі ходив сам не свій, була уже пізня година, а дружини та Олесі не було.

Їх підвіз Сергій. Час був вже пізній, Орися запропонувала Сергію залишитися на ніч. Він уранці мав їхати в місто, Олесю відразу запропонував підвезти. Олеся і Сергій потім почали зустрічатися.

Джерело