У мене дуже складна ситуація у стосунках зі старшою дочкою. Розкажу все спочатку.

Заміж я вийшла, коли мені було 23 роки, а моєму чоловікові 28 років. Проживати почали з його мамою, на цьому наполягав мій чоловік, бо незадовго до весілля помер батько.

Звичайно ж, я погодилася, хоча до весілля чоловік попереджав про поганий характер його мами, з нею ніхто з близьких не міг ужитися, у їхній родині завжди були скандали. Але я була така самовпевнена, що зможу зі свекрухою порозумітися.

Чоловік у мене захворів дуже серйозно, і я залишилася одна з його мамою на дуже тривалий термін, поки він лежав у лікарні не менше півроку. Ось з цього все і почалося, вона прямо в обличчя мені казала, що позбудеться мене, що наговорюватиме синові на мене, і він їй віритиме.

З усіх сил намагалася з нею порозумітися, думала, у різних сім’ях все по-різному, підлаштуватися до неї. Але це було марно, остання фраза вразила мене, вона сказала, що її синові взагалі не треба було одружуватися, що всі жінки брудні та розпусні.

Це було пекло і, сказавши чоловікові, що більше не можу з нею жити, пішла до своїх батьків. Коли чоловіка виписали з лікарні, він змусив мене переїхати до них, нібито він планую купляти свою квартиру, і найближчого року будинок здадуть в експлуатацію, але як з’ясувалося, це був обман, а потім ще з’ясувалося, що його мамі постійно потрібна була моя допомога.

Це був початок нашого спільного життя. В результаті прожили з нею 3 роки, щодня істерики, образи з боку матері. У цій обстановці з’явилася моя перша донечка.

Одного дня ми зібрали речі і переїхали, блукали по квартирах, але цей час нашого життя був найкращим. З’явилася друга донька, різниця між дітьми 1 рік та 3 міс.

Дівчатка росли спокійними та дружними, за кілька років у нас з’явилося своє житло. Як тільки у нас з’явилося своє житло, чоловік щодня, як на роботу, став ходити до матері вечорами, додому приходив пізно, і при поверненні додому починав із претензій до мене, я розуміла, він говорив словами його мами, але виникали конфлікти, всі конфлікти відбувалися у присутності моїх дочок.

Я тоді вже розуміла, що це безслідно не пройде. Так прожили з ним 20 років, і коли вмирає його мама, після похорону, під приводом, що в її будинку треба спочатку комусь пожити, він переїхав до її будинку. Мені він сказав, що навряд чи я погоджуся їхати до будинку матері.

Так я залишилася з двома підлітками одна, моїм дівчаткам було 16 та 17 років. З чоловіком не живемо разом вже 13 років, допомоги від нього не було, платив 2000 гривень на двох дітей до повноліття.

Доньки у школі мене радували, вчилися добре. Але коли дівчатка почали зустрічатися з хлопчиками, у мене почалася паніка, чи не рано, раптом вони потраплять у погану компанію або щось трапиться з ними, адже я одна і вони не завжди вже мене слухали.

Але я наполягла і перевела обох до інших навчальних закладів, старшу доньку до гімназії, а молодшу до педагогічного технікуму, мені треба було дати їм освіту. Що, загалом, і допомогло вступити обом до вишів, лише через кілька років, моя молодша донька сказала, що мама правильно зробила, що вивела обох із того середовища, де вони перебували.

Ми мешкаємо не в дуже благополучному районі, дуже багато не успішних сімей. Так мої доньки подорослішали, з молодшою донькою були рівні стосунки, а ось зі старшою почалися проблеми, почалися сварки, багато казала мені, що я нічого не домоглася, що моя робота та зарплата жебрацька, я завжди мала роботу службовця у Пенсійному комітеті та Соціальному захисті, посади та зам.начальника та головного спеціаліста.

Після розлучення я почала шукати іншу роботу, щоб можна було більше заробити, адже підлітків треба було гідно утримувати. Завжди навчала своїх доньок бути самостійними, не залежати від когось.

І вони в мене працювали і вчилися, зовні було все добре, але стосунки мали тріщину.
Вони почали висловлювати, що ось у подружок у повних сім’ях, дітям батьки квартири купують, і у них все добре, а я жебрачка.

Я, звичайно, відстоювала своє, що в мене теж гідна робота, і я не веду непристойний спосіб життя, але мене ніби ніхто не чув. Так тривало років зо два, потім мої дівчатка стали жити з хлопцями у цивільному шлюбі, звичайно, мені це не подобалося, але мене вже ніхто слухав, та й дорослі вони вже стали.

Я стала поважати їхній вибір, перші роки було все добре, у мене теж з’явився друг, мої діти його спочатку не приймали, але згодом почали ставитися непогано. Спільно з ним не живемо, але він мені у всьому допомагає, тим більше, що я живу в приватному будинку з пічним опаленням.

Пройшов деякий час, і я влаштовую старшу доньку через свою знайому на роботу, і почалися знову проблеми, знову я стала поганою, підприємство її відправило у відрядження за кордон, так після приїзду, вона мені заявила, що я ніколи не зможу собі таке дозволити, намагалася постійно принизити мене. Адже я сильна жінка після розлучення, мені доводилося виживати, і я ніколи не падала духом, але слова дочки у мене занижували самооцінку, почалася депресія, але й з нею я впоралася.

Минув знову якийсь час і у нас більш-менш налагодилися стосунки, але не надовго, постійно якимись сплесками. З молодшою донькою такого не відбувається, у нас стали рівні стосунки.

Зараз моїм дівчаткам 28 та 29 років, вони обидві живуть у цивільному шлюбі з хлопцями, старша практично перестала до мене приїжджати в гості, каже, її не влаштовує, в якому районі я живу, періодично вона пропадає, перестає дзвонити, потім знову все добре.

На даний момент, старша дочка працює і отримує високу заробітну плату, почала виплачувати кредит за квартиру, я за неї так раділа, а виявляється, весь цей час моя доросла дитина ненавиділа мене, і зовсім недавно про це мені сказала.

Вкотре висловила мені, що я недолуга, і це сталося саме, коли я повідомила, що теж хочу змінити свої житлові умови. Що хочу продати будинок та дачу та придбати нове житло, молодша донька мене підтримала, і просила мене не звертати уваги на її висловлювання.

На слова старшої дочки я відповіла, що це моя справа купувати чи не купувати будинок, де мені працювати і з ким жити, це моє життя, а вона живе своє життя. Я звичайно ж, розумію, чому вона так повелася, все знову впирається в гроші, але де ж душа, як мені з цим жити.

Я так люблю своїх дівчаток, і мені так не вистачає тих стосунків, які були раніше. Не знаю, як налагодити стосунки з моєю донькою, тепер я вже боюся, що й молодша може просто одягла маску, у мене не стало довіри, найближчим моїм людям.

Я не ангел, я така сама людина зі своїми недоліками, але вважаю, мене нема за що ненавидіти, моїй власній дочці.

КІНЕЦЬ.