Вадим збирався на зустріч із Оленою. Сьогодні вони вирішили повечеряти в ресторані.

Олена не дуже любила готувати, і часто пропонувала сходити кудись. А Вадим і не проти. Чому б і ні? Гроші є, та й просто приємно сходити кудись із коханою жінкою.

З Оленою він познайомився в перукарні. Стригла вона найкраще, а він був постійним її клієнтом. Симпатична, фігуриста, говірка, і незаміжня, що важливо.

Запросив він її на побачення, а вона й погодилася. Дізнався, що вона розлучена, живе в квартирі, яка дісталася від тітки. Дітей немає.

Вадим одружений не був, але стосунки, звісно, були, і не одні. Адже сорок років уже, не хлопець молодий. Але до одруження справа не доходила.

А з Оленою йому було добре. Може, й пора вже оформити стосунки… Треба поговорити з нею на цю тему…

– Алло, любий, я вже на місці, чекаю на тебе!

– Незабаром буду, виходжу вже!

Вадим напахнився одеколоном і вийшов з квартири. Настрій був чудовий, попереду вихідні, Олена після вечері явно залишиться у нього ночувати.

– Ну що, піднімаю келих за нас! Оленочко, як ти дивишся на те, щоб стати моєю дружиною?

– Чудово! Вадиме, любий, це чудова новина, що ти нарешті дозрів для шлюбу! Все-таки не діти ми вже, пора й сім’ю мати! Я згодна, звісно! Весілля влаштуємо шикарне, всі заздритимуть!

– Про весілля мови не було… Кому це потрібно? Просто відзначимо з друзями, батьків запросимо, і все, ніяких розкішних бенкетів! Гроші тільки на вітер викинути, щоб люди заздрили! Що це за стереотипи?

– Я дівчинка, хоч мені й четвертий десяток уже пішов, і я хочу сукню, хочу справжнє весілля! Знаєш, як я вперше заміж виходила – розписалися швидко і все, бо живіт вже був ого-го…

І Олена різко замовкла.

– Який ще живіт і яке ого-го, я щось не зрозумів?!

– Ой, та це я так, сказала не те щось, ігристе певно дається взнаки…

– Зазвичай так говорять, коли вагітна жінка на останніх місяцях. Бо ж я не вчора народився! Ти що, вагітна заміж виходила?

– Ну добре! Так, я була вагітна. І маю сина, Степана. Йому дев’ять років!

У Вадима округлилися очі від подиву.

– Сина? У тебе? І де він?

– Він поки що у моєї мами живе. Але це тимчасово. Віддала я його, коли почала зустрічатися з тобою. Адже я знаю, що чоловіки не люблять розлучених з дітьми. Не захотіла тебе налякати одразу ж…

– І коли ж ти збиралася зізнатися?

– Після того, як ми одружимося! Скажи, коханий, дитина ж не перешкода у нашому щасливому сімейному житті? Він хороший хлопчик, не особливо балуваний, рідко слабий буває, клопотів не буде…

– Ага, зрозуміло… Приховувала, бо переживала, що я тебе одразу кину? А чому ти думаєш, що я цього зараз не можу зробити? Ти ж мене обманула, а я не терплю таке!

– Бо ти мене любиш! І значить, зобов’язаний прийняти й мого сина! Колишній чоловік ніяк не бере участі в його житті, йому немає діла до нього, одружився знову. А ти добрий, хороший чоловік, і не бідний. Спокійно зможеш нас утримувати!

– Он як навіть… Ти думаєш, я буду хорошим вітчимом?

– Звичайно! Ти найкращий будеш! Можеш навіть усиновити його, думаю, колишній не буде проти! Ну правда, що тут такого, що ти одружишся з жінкою з дитиною? Нині цим нікого не здивуєш! Адже головне – наше кохання!

– Олено, якщо пішла така розмова, то я мушу тобі зізнатися… У мене також є син. Йому чотири роки. І живе він поки що у моєї мами, з якою я тебе ще не знайомив.

– У сенсі, син?! Звідки? Ти ж одружений навіть не був?

– Дітей народжують не лише у законному шлюбі! Його мама народила й десь зникла! А дитину мені залишила. Я мужик, не вмію доглядати дітей, відвіз його до своєї мами, постійно приїжджаю в гості, і він до мене.

Тепер я спокійно зможу його забрати, коли у мене з’явиться дружина! Будеш йому матір’ю!

– Ну ні, я на таке не згодна! Ми так не домовлялись! Навіщо мені чужа дитина? Мені свого вистачає!

– Ага, значить я маю полюбити твого сина, утримувати його, а ти мого не хочеш? Це як розуміти?

– Так і розумій! Я що, мати Тереза, чужу дитину виховувати? Мені спочатку було важливо, щоб чоловік не мав дітей. А то я знаю, як це відбувається! Свого люблять, пестять, плекають, а чужого і шматком хліба дорікають!

Або колишня з’явиться і розпочнеться…

– Так все те саме і я можу сказати! Я не планував одружуватися з жінкою з дитиною, ти приховала цей факт. А тепер, коли я сказав, що в мене теж син, обурюєшся? Чи мій син не рахується, він не людина, чи що? А як же ж наше кохання?

– Ти не розумієш, це інше! Жінка з дитиною – це одне, а чоловік з дитиною – це зовсім інше! Ти пропонуєш виховувати цього хлопчика й любити, як свого? Адже я могла б тобі народити нашу спільну дитину! А так – навіть і думати нема чого! І ти приховав від мене сина, ошуканець! Не чекала я на такого!

– Те саме можу і я сказати! Що це за подвійні стандарти? Діти – є діти! Я зобов’язаний прийняти твого сина, а ти ні?

– І взагалі, ти скнара якийсь виявився! На весіллі заощадити вирішив! Страшно подумати, що буде після весілля! А я не стала б з тобою зустрічатися, якби ти був безгрошовий, я розраховувала на тебе, приділяла стільки часу…

– Ну от і добре, що все прояснилося до весілля! Адже я теж був про тебе іншої думки…

– На цьому пропоную закінчити вечерю та розійтися! Шукай недолугу, яка погодиться вийти за чоловіка із “причепом”! Мені такого щастя не треба!

Олена випила ще ігристого, взяла сумочку і, хитаючись, гордо вийшла з ресторану.

Вадиму було смішно і сумно. Випадкова фраза про живіт відкрила такі цікаві подробиці…

Не було в нього жодного сина, він вирішив перевірити її так, і перевірку вона не пройшла.

Та й слава Богу! Не доля, значить поки що…

КІНЕЦЬ.