Карина давненько вже не була у селі в своїх бабусі та дідуся. Так, живуть далекувато, тому і часу не вистачає. Але ж навідуватись треба, стареньким людям потрібна особлива увага.

Коли дівчина навчалась у школі, то мало не кожних вихідних каталась до села. А про канікули і казати нема чого. Коли почала навчатись в університеті, то продовжила їздити до старих, частіше ніж додому. Мама навіть ображалась, що про неї дочка взагалі забула. А юначці навпаки хотілось подихати свіжим повітрям, згадати безтурботні часи дитинства в селі. За ароматом свіжоприготовлених пирогів, скошеної трави та пареного молока. А ще за історіями дідуся про цікаве минуле життя.

І ось минуло 5 років від дня зустрічі з старими. Дівчина подалась у роботу, багато працювала та й не дуже то мала зайвий час десь їздити. Щоправда, натомість дуже допомагала рідним фінансово. Та і мама казала, що скидає матері з батьком грошенята.

Нарешті настав час побачитись наживо, а не чути голос через слухавку телефону. Такі знайомі шляхи, така рідна стежка, така знайома хатина.

Зустрічати Карину вибігли навіть сусіди. Та що там сусіди, пів вулиці зійшлося. Дід всіх попередив, що його красуня приїде, а людям то цікаво. А сама дівчина, коли поглянула, то ледве змогла впізнати декого. Стільки часу пройшло, всі так змінилися, постаріли.

А особливо важко було впізнати улюблену тітку Марію, що жила по сусідству. Така маленька, худенька, нові зморшки. Раніше для всіх вона була іконою моди, а зараз стоїть у якихось поношених речах. Єдине, що не змінилось – посмішка. Все така ж щира та мила, як 5 років тому. Від усієї душі радіє за сусідів, яких внучатко не забуває. Адже вона від своїх діток та внуків рідко коли звістки має.

Дід Микола також помітно  постарів, уже ледве ходить, добре, що ціпок допомагає.

За домашнім застіллям дід почав розказувати, які його дочка із внучкою вдячні та прекрасні діти, дбають про своїх старих, не забувають. А от тітці Маші повезло менше, вона із своєю пенсією ледве кінці з кінцями зводить. Цілий рік гроші збирає, щоб дров на зиму купити. А інколи і ліки купити немає за що. Про їжу й говорити нема чого. Що домашнє виростить, те і є. Або ж сусіди чимось пригостять, допоможуть.

І от невідомо, чим така прекрасна жінка заслужила на таке убоге життя?

КІНЕЦЬ.