У Зої доля склалася непростою. Вона рано вийшла заміж, їй лише двадцять років було. У цьому віці вона не сильно розбиралася в людях, тому характер свого чоловіка не відразу розглянула. Відразу після весілля він змінив ставлення до неї. Кудись зникли його зізнання, романтичний настрій. Він перевзувся в мешканця дивану.

Вона народила йому у шлюбі трьох дітей. Їй здавалося, що діти на нього вплинуть, але цього не сталося. От і вийшло так, що у жінки дві маленькі доньки, один синочок, а грошей та підтримки від чоловіка немає. Роман жив власним життям, незабаром у нього з’явилося безліч коханок. Чому вона просто не розлучилася і не пішла? Вони з дітьми жили в його будинку,

нікуди було йти. До того ж, заробіток чоловіка дозволяв залишатися на плаву. Вона просто змирилася. З чоловіком вони мали тендітний нейтралітет на його умовах. Жінка просто не лізла в його життя, не ставила зайвих питань, а він продовжував прикидатися при дітях зразковим батьком та сім’янином. Перехворіла гордість, жінка просто адаптувалася до обставин. Але коли молодшій дитині виповнилося десять, чоловік втратив роботу.

Утримувати сім’ю на одну зарплату Зої було неможливо. Чоловік працевлаштуватися не поспішав, йому сподобалося лежати перед телевізором, тож турбота про дітей лягла на плечі жінки. Пропозиція про прибуткову роботу за кордоном стала рятувальним колом. Зоя витерла скупу сльозу радості і погодилася, поїхала працювати до Італії, залишивши дітей на чоловіка. Так і минуло двадцять років.

За цей час Зоя спромоглася забезпечити дітей усім необхідним. Діти з’явилися з квартирирамі, машинамі. Мимоволі згадуються слова подруги, коли жінка думає про своє життя: «Не цінують люди, коли їм повністю себе віддаєш. Не треба так. Ти своїм дітям забезпечила освіту, їжу, а решту нехай самі домагаються». Зараз даремно шкодує, що не дослухалася. Їй прикро, що вона все життя вклала у турботу про дітей, а вони її забули, як тільки вона перестала працювати.

КІНЕЦЬ.