Зоряна вперше за п’ять років зважилася приїхати в село. У неї була радісна новина, яку вона хотіла сказати мамі не по телефону. Олександр зробив їй пропозицію, вона виходить заміж. Дівчина знала, якою щасливою ця новина зробить її маму. Вона згадувала мамині слова: — Почекай, доню, Іван, видно, не твоя доля. Твоя тебе обов’язково знайде. І знайшла-таки. Правда, аж в столиці, хто б міг подумати. Зоряна вчилася в університеті в обласному центрі, там і роботу знайшла. А потім її і ще кількох дівчат з роботи відправили на конференцію до Києва.

Там вони з Сашком і зустрілися вперше. Цих карих очей Олександр забути не зміг. Зоряна повернулася додому, а Саша шукав нових зустрічей. Так тривало півроку. Хлопець, зрозумівши, що не бачить свого майбутнього без Зоряни, зважився зробити їй пропозицію. Вона погодилася, і тепер, щаслива їхала додому, щоб сказати все матері. Автобус приїхав в село, коли вже сутеніло. Зоряна вийшла на зупинці і враз її ніби підкосило.

Біля чорної машини стояв Іван. Звідки він тут узявся? Люди говорили, що він теж давно живе в столиці. Ну навіщо ця зустріч зараз, коли вона майже вгамувала ту біль, яку він їй колись заподіяв. Перед очима все попливло. Зоряні було 18, коли на дискотеці вона познайомилася з Іваном. Чоловік відразу сподобався дівчині, він був зовсім не схожий на сільських хлопців — доглянутий, з вишуканими манерами, на дорогому авто.

У них зав’язався бурхливий роман. Дівчина не чулася від щастя. І раптом новина — Іван зізнався, що вже три роки, як одружений, і вдома, в столиці, його чекають дружина і маленька дочка. Сказати, що для Зоряни це був кінець світу, не сказати нічого. Дівчина змарніла і впала в таку депресію, що мама вже й не знала, що робити. Наближався вересень, Зоряна поїхала на навчання, а мама кожен день вмивалася слізьми, просила Бога, щоб не карав її єдину кровиночку, щоб уберіг її. За 5 років історія вже придбала трохи більше сірі відтінки, Зоряна вже майже не згадувала свою першу любов.

І ось знову доленосна зустріч. Іван одразу впізнав Зоряну, але він не йшов, він втік. -Не знаю, як у тебе зараз склалося життя, — почав Іван, — але я не можу без тебе. Я розлучився і приїхав шукати тебе. Дівчинка моя, ти навіть не уявляєш, що ти для мене значиш. Ти моя, чуєш, моя. Іван накинувся на Зоряну і почав палко обіймати і цілувати її. Дівчина відштовхнула Івана, до кінця не розуміючи, що діється. Вони присіли в кафе; Іван розповів, що після зустрічі з нею, вже не хотів, і не міг жити з дружиною.

Розлучився, доньці допомагає, а хоче бути тільки з нею, із зірковою. Зоряна слухала слова ко ханого і не могла зрозуміти, чому саме зараз він їх говорить. Якби він це сказав 5 років тому … А як же Саша, вона ж погодилася стати його дружиною. Додому Зоряна повернулася пізно. Мама не спала, чекала дочка. — Що мені робити, мама? — кинулась Зоряна в обійми своєму рідну людину.

І все їй розповіла. З кожним словом мама ставала все сумніше. А потім розплакалася: — Видно, дочка, доля у жінок в нашому роді така. Настав час тобі все розповісти. Ти нар одилася тому, що у мене була дуже схожа ситуація. Я теж, свого часу, полюбила одруженого. Спочатку не знала, а потім було вже пізно, тому що ти повинна була з’явитися на світло. Заміж повинна була виходити за доброго хлопця з нашого села, але коли дізналася, що в агітна, не захотіла надавати йому сором, тому і поїхала далеко-далеко, туди, де ніхто мене не знає. Чужу сім’ю руйнувати — це великий гріх. Бач, як все вийшло.

Я думала, все забулося, Бог не згадає це, принаймні тобі. Так бачиш доню, яке воно, колесо долі. Вранці задзвонив телефон. 30 пропущених, ого! — Сонечко моє, ти де пропала? Я дуже хвилювався. Ти весь вечір не брала трубку. Що сказала мама? Зоряна дуже зраділа, почувши голос Сашка: -Благословляет нас мама, але ти повинен особисто приїхати у мами моєї руки просити. У нас в селі такий звичай. — Без проблем. Чекайте, завтра буду.

КІНЕЦЬ.