У мене, з моєю золовкою Монікою, стосунkи не райдужні. Ні. Ми не сkандалили, не сва рилися. Просто вона дуже любить базікати. Саме балакати, а не говорити. Віднімає якусь дурість у соцмережах, і давай з розумним виглядом міркувати на цю тему. Те, що це мені абсолютно не цікаво, її не хвил ює.

Для неї головне висловитися, а ти її слухатимеш чи ні, це вже вдруге. Але дякувати Богові ми з чоловіком живемо на моїй квартирі, вона зі своїм чоловіком живе на його квартирі, на протилежному кінці міста, так зустрічаємося рідко.

А тут, десять днів тому, у них відключили гарячу воду. Подзвонила вона братові, моєму чоловікові: – У вас гаряча вода є? – Є. — А дозвольте приїжджати до вас митися. Чоловік глянув на мене, я кивнула. Ну приїде пару-трійку разів на тиждень на годинку, адже нічого не станеться. Як же я помилилася.

По-перше, приїжджає вона до нас не кілька разів на тиждень, а щодня. По-друге, завершивши свої санітарно-гігієнічні процедури не їде, а залишається сидіти у нас вдома, доки за нею не приїде чоловік. Ну хай би сиділа мовчки. Так же лізе до мене зі своєю балаканею. А я ж працюю на віддаленні, з дому.

Тобто вона практично своєю балаканею заважає моєму робочому процесу. Я намагалася пояснити їй, що працюю, що вона відволікає мене. Не розуміє. Мої слова відскакують від неї, як горох від стіни. Якби Моніка не чіплялася до мене, я б напевно спокійніше поставилася б до її присутності.

А зараз вона мене просто дратує. А тут ще й її чоловік за графіком перейшов працювати у вечірню зміну. І якщо раніше він відвозив її години до 18-ї, то тепер приїжджає лише до 22-ї години. І ще й вечеряє, потім відвозить свою ненаглядну. Добре хоч готування на себе взяла золовка. Інакше я зірвалася б. Але все одно небезпека зриву залишається. Коли ці кілька днів пройдуть…