Зіна підійшла до столу і сіла навпроти гості. – Ну, чого прийшла? – невдоволено сказала вона. – Мені б… Мені сказали, що ви… – Катя збентежилась. – Ну, не тягни, говори швидше, – поквапила баба Зіна. – Мені б заміж … – Нарешті Катя зібралася з думками. – Можете допомогти?  – А навіщо тобі? – посміхнулася старенька. – Щоб любити когось, – видихнула дівчина.  – Ну, це не проблема, це ми зараз виправимо, – єхидно посміхнулася Зіна і вийшла надвір. Катя здивовано дивилася вслід бабусі, не розуміючи, що відбувається

 

Баба Зіна безцеремонно зачинила вхідні двері, по-господарськи підійшла до столу і сіла навпроти маленької худенької дівчини.

– Ну, кажи, чого прийшла? – невдоволено сказала вона.

– Мені б… Мені сказали, що ви… Не знаю з чого краще почати… – Катя збентежилась і почервоніла.

– Ну, не тягни, говори швидше. У мене і без тебе вистачає проблем, – старенька роздратовано розглядала непрохану гостю.

– Мені б заміж … – Нарешті Катя зібралася з думками і зніяковіло прошепотіла, від чого ще більше почервоніла.

– Бач чого захотіла, – посміхнулася баба Зіна. – А навіщо тобі?

– Щоб любити когось, – видихнула дівчина.

– Ха, значить, любити тобі нема кого? – розсміялася бабуся. – Ну, це не проблема, це ми зараз швидко виправимо, – хитро посміхнулася вона і вийшла надвір.

Катерина озирнулася. У старій хаті було досить затишно. На підвіконнях стояли гарні квіти, а на вікнах висіли чисті фіранки. У грубці щось шаруділо і булькало. Виникало відчуття, що вона повернулася в дитинство, до села до бабусі, де гостювала щоліта.

– На ось, бери, – солодкі думки перервав голос баби Зіни, який зовсім не був схожий на приємне щебетання бабусі з дитячих спогадів. – На, люби, – додала бабця і засунула їй у руки маленьке кошеня.

– Але… – спробувала заперечити Катя..

– Все, йди. Нема коли мені тут з тобою розмовляти. І доки не полюбиш, не повертайся! – наказала бабуся і випроводила її, навіть не давши їй слова сказати.

Кошеня було маленьким, тихим і спокійним. Звичайно, згодом воно підросло, прижилося і обзавелося красивою густою шерстю, але набуло нових якостей – гордовитості і байдужого ставлення до господині. Любити його було непросто, а часом – дуже непросто. Кіт наполегливо відмовлявся ходити в лоток, галасував і бігав по всій квартирі. Мітив взуття, одяг, меблі та навіть квіти. Все, що на його думку було не на своєму місці. І як такого любити? Дівчина намагалася щосили, але кіт у відповідь ще більше шкодив.

– Ось, заберіть назад вашого…, – Катя простягла бабці котика, ледве та встигла відчинити двері.

Баба Зіна з цікавістю глянула на дівчину, що повернулася, хмикнула і запропонувала пройти в будинок:

– Через поріг не передають. Заходь, сідай, розповідай, що в тебе сталося.

Котик зістрибнув на підлогу і почав привітно муркотіти і люб’язно тертися об ноги господині, ніби це вона його годувала і виходжувала весь цей час.

– Не можу я такого любити, – поскаржилася Катя. – Мені здається, що йому взагалі не потрібне моє кохання.

– Кохання всім потрібне, – суворо сказала старенька, – але заміж заради цього не варто виходити.

– Ой, я заради цього більше і не хочу, – хмикнула, насупившись, дівчина.

– А заради чого тоді? – Здивувалася і зацікавилася баба Зіна.

– Я тепер хочу, щоби мене любили! – гордо заявила Катя.

Жінка засміялася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩