Мені 19 років, живу в сім’ї із 6 чоловік, і мої родичі викликають у мене безпідставний гнів. Починаючи від бабусі, яка живе зі мною в одній кімнаті (місця було мало), і яка вдома постійно і закінчуючи батьками, що повертаються як Попелюшка, опівночі, і мимоволі не дають поспати.

Вони нормальні, доброзичливі люди, і не заслужили жодної агресії за великим рахунком. Тому я завжди доброзичливо поводжуся з ними, добре себе контролюю і взагалі вдаю, що я спокійний і веселий хлопець.

Навіть якщо мене щось зачепило, я ніколи цього не покажу і вирішу проблему незворушно. Але через мою стриманість накопичується гнів.

І з купи маленьких подразників, які переслідують мене день за днем, у результаті народжується серйозна злість. Я не знаю, куди вилити агресію.

Зазвичай я розбиваю табуретку об підлогу, кричу на стіну або багато курю. Так, ця ситуація повторювалася неодноразово, я терплю і нагромаджую емоції, зриваю їх на чомусь в один захід, рідні в щасливому невіданні, всі задоволені, я спокійний і знову можу починати збирати.

Але зараз не допомагає ні перше, ні друге, ні третє, я став дратівливим і зриваюся на сварки через дрібниці, ображаю рідних. Нічого не можу робити ось уже місяць, бо весь час зайнятий тим, що стримуюсь, щоб не почати істерику і не врізати комусь у неконтрольованому стані.

Вони не заслужили цього, нехай і бісять мене до чортиків. Я втомився. Не хочу вставати з ліжка, бо весь день — нескінченний терпець і наступ на горло.

Майже не їм, майже не сплю, майже не спілкуюся з людьми, я дуже втомився. Але я не хочу зриватися. Не знаю, до чого це все призведе.

Куди варто спрямувати свій гнів? Чи може його дрібними порціями випускати, але як?

КІНЕЦЬ.