Микола з Наталкою прийшли на чергову адресу дивитися двокімнатну квартиру.

Микола підбирав квартиру для свого батька, який погодився в обмін віддати синові з молодою дружиною свою, майже нову трикімнатну квартиру…

– Проходьте, дивіться, що в нас і як! – продавчинею виявилася жінка років сорока, яка намагалася щосили посміхатися покупцям, хоча було видно, що вона вже втомилася і трішки нервується. – Тільки, будь ласка, не звертайте уваги на мою маму. Вона зараз у своїй кімнаті. Не слухайте її, коли вона вам говоритиме різні неприємні слова…

– А що таке? – запитала стурбовано Наталя. – Може, ми не вчасно прийшли?

– Вчасно, вчасно, – ахнула продавчиня, і одразу зізналася в головному: – Просто, мама не хоче цю квартиру продавати… Каже, нікуди звідси не поїду, каже до кінця днів тут залишуся. Усіх покупців відводить. Через це квартира вже рік на сайті оголошень виставлена…

– А хто ж власник квартири? – насторожився Микола.

– Я власниця. Я мамі цю квартиру на свої гроші купила, коли вона з татом розійшлася, і з іншого міста сюди переїхала ближче до мене. Я хотіла одразу її до себе поселити. Так ні, вона переконала мене, що краще їй жити окремо від нас із чоловіком!

– А тепер навіщо квартиру продаєте?

– Я з чоловіком розійшлася, і мама вже не молода. Мені буде спокійніше, якщо вона постійно буде під моїм наглядом.

– Все зрозуміло, – кивнув Микола. – Ваша мама так само не хоче жити з вами?

– Ніяк не хоче! Але я думаю, коли ця квартира продасться, то куди вона подінеться? Вона ж не стане з вами жити, правда?

– А вона сваритися не стане, коли дізнається, що квартира все-таки продалася? Нікуди не заявлятиме?

– А чого це вона заявить?! Ну, посвариться трохи, але це я візьму на себе. Я ж говорю, власницею квартири є я! Та й взагалі вона у мене дуже добра… Тільки коли щось стосується її – тут вона
відразу починає.

– А чому ваша мама із чоловіком розійшлася? – про всяк випадок поцікавилася Наталя. – Через її характер, так?

– Ні. Там свої проблеми. Все життя вони з татом один одному в зрадах дорікали, ревнували шалено. Ви дивіться, дивіться квартиру. Запитуйте, якщо щось. Я можу вам і знижку зробити. Аби тільки скоріше розв’язати це вузол…

Настрій у Наталії з Миколою помітно погіршився, але вони для пристойності стали ходити по квартирі, заглядати в усі кути. І що більше вони оглядали цю квартиру, то більше вона їм подобалася.

– Ви ремонт, чи що, нещодавно зробили? – поцікавилася Наталя. – Все так стильно у вас, і гарно.

– Зробила, – кивнула господиня. – Зовсім недавно. Року ще не минуло. Спеціально багато грошей вклала, професіоналів найняла, щоб питань ні в кого зайвих не виникало. І капітальний ремонт біля будинку теж був. І проводка з трубами замінені.

– Ми бачимо, – кивнув Микола. – А у цій кімнаті зараз ваша мама? – спитав він, показуючи на зачинені двері. – Заглянути туди можна?

– Звичайно, – кивнула жінка і скривилася. – Тільки прошу вас ще раз, серйозно до її слів не ставтеся.

Господиня відкрила двері, і перед покупцями постала мила й гарна літня жінка.

– Здрастуйте, – привіталися з нею Микола й Наталя. – Подивитися вашу кімнату можна?

– Подивитися можна… – насторожено відповіла старенька. – Її вже багато людей дивилося. Але все без толку.

– Мамо! – вигукнула господиня квартири. – Благаю тебе, не починай.

– Я й не починаю… – мати подивилася на дочку з осудом. – Це ти почала все це із продажем. Ти ж чудово знаєш, що як квартира виявиться проданою, мене одразу не стане.

– Мамо!

– І ти не сумнівайся, я знайду спосіб піти… Щоб звільнити тобі цю квартиру…

– Господи… Ну, скільки можна, мамо? Чи ти хочеш, щоб мене не стало раніше за тебе? Так?! Ти цього хочеш?!

Вона щось хотіла сказати ще, але вчасно помітила злякані погляди покупців і замовкла.

– Вибачте, – сказав Микола літній жінці, і потягнув Наталю за рукав. – Ми вже все подивилися. До побачення. Ми вже підемо…

– Так, ми підемо, – погодилася Наталя, і вони з чоловіком квапливо пішли на вихід.

– Якщо ви погодитеся купити квартиру, – зашепотіла господиня ззаду, плентаючись за ними. – Я скину вам двадцять п’ять відсотків від повної вартості. Чесне слово, скину. Ви тільки одразу не приймайте рішення. Спочатку подумайте. Будь ласка, подумайте. Я дуже чекатиму вашого дзвінка!

– Добре, ми подумаємо, – кивнула їй ввічливо Наталя.

Коли вони вийшли з будинку на подвір’я, Микола зупинився і задумливо подивився на вікна тієї самої квартири.

– Якщо вона дасть таку знижку, то це буде супер… Уявляєш, чверть суми…

– Микольцю, ти чого? – вигукнула невдоволено Наталя. – Ти ж бачив, що в них там коїться. Вони ще не домовилися між собою. Ти хочеш, щоб ми купили квартиру з бабусею на додачу?!

– Але ж квартира класна?

– Квартира чудова, – погодилася Наталя. – Але я переживаю за її маму. І ми з тобою будемо у всьому винні.

– Та вона просто так говорить. І до того ж… Якщо що – ми тут нідочого.

– Ми то нідочого, але… Як би… Виявимося до чого. І потім твоєму батьку доведеться у цій квартирі жити.

– Батьку? – Микола раптом посміхнувся. – Слухай, ми зовсім забули про тата. Може, тата відправити у цю квартиру?

– Навіщо?

– Як навіщо? Ми для нього шукаємо квартиру. Ось нехай він сам подивиться, оцінить, а заразом і переговорить з цією жіночкою. Він поговорити любить. До того ж, вони майже одного віку, і говоритиму на одній хвилі.

– Ну, я не знаю, – знизала плечима Наталя. – Це твій батько, ти сам і вирішуй.

Микола одразу дістав телефон і подзвонив батькові. Вони говорили хвилин десять, син пояснив усі нюанси, і назвав цифру, скільки можна заощадити, якщо батькові вдасться вмовити жінку продати квартиру.

– Все, – поклавши слухавку, Микола полегшено зітхнув. – Адресу я йому дав, і він погодився поговорити з цією дивною жінкою. Зараз я телефон господині йому скину, і їй передзвоню, попереджу, що береться за справу мій батько. Нехай самі порозуміються. А ми поки що ходитимемо за іншими адресами…

Наступного дня син зателефонував батькові.

– Тату, ти на квартирі був? Як вона тобі?

– Дуже гарна квартира, – відповів батько.

– А що сказала жінка? Ну та, яка мама господині.

– Тамара, чи що?

– Я не знаю, як її звуть. Як вона поставилася до твоєї появи?

– Нормально поставилася, – спокійно відповів батько. – Ми домовилися з нею ще раз зустрітися, поговорити на цю тему. Щойно щось визначиться, я тобі сам зателефоную.

– А інші квартири нам із Наталкою дивитися?

– Відпочиньте поки що…

…Цілий тиждень від батька не було жодних звісток. Нарешті син не витримав і помчав до батька в гості. Приїхав спеціально пізно, щоб той був вдома. Піднявся на його поверх, і почав дзвонити у двері. Але батько чомусь не відкривав.

– Так… – пробурмотів син. – Десь він затримався…

Микола дістав телефон і почав дзвонити батькові.

– Тату, ти коли будеш удома?

– Я? – задумливо перепитав батько. – Не знаю. Може, мене сьогодні вдома взагалі не буде? А що?

– Як це не буде? – ошелешено запитав син.

– Отак. Не буде і все.

– А ти зараз де?

– В гостях.

– У кого?

– У Тамарочки.

– У якої ще Тамарочки?! – Микола застиг з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається.

– Тієї самої, яку ви хотіли з донькою об’єднати. А тепер вона мене кличе до себе жити.

– Як до себе? Тату, що за новини? А твоя квартира?

– Вона тобі дістанеться. Як і домовлялися.

– Стривай! – Микола нічого не розумів. – А ти? А хазяйка квартири? Донька… Тамари. Вона із чим залишиться?

– А ми їй з Тамарою чесно заплатимо. Скільки вона хотіла одержати, стільки й отримає. Ми ж хотіли купувати цю квартиру, правильно?

– Тату, я заплутався … – розгублено промовив Микола. – Я не розумію, як це може бути? Я не розумію…

– Я й сам поки що не дуже розумію, – зізнався батько. – Але кохання – така штука несподівана.

– Яке кохання, тату?! – Микола від несподіванки мало не засміявся у слухавку. – Вам уже скільки років!

– А ось це синку, ти даремно так сказав… – ображеним голосом сказав батько. – І якщо ти далі будеш у такому ж дусі говорити про нашу з Тамарою любов, я можу на тебе образитися. Розумієш?

– Розумію, – винувато відповів син. – Тільки не розумію, що нам з Наталкою робити далі?

– А ось ми сьогодні з Тамарою поговоримо, і завтра вам та її доньці своє рішення повідомимо…

…А через тиждень Микола з дружиною радісно переїжджали у батьківську квартиру…

КІНЕЦЬ.