Жінка стояла біля вікна — і на її облuччі теклu сль озu. За вікном падав сніг — а за nарканом вuрувало жuття

 

Інна Романівна у минулому працювала головним інженером на заводі. Вона багатодітна мама, у неї троє дітей: дві дочки та син. Жінка довго не могла влаштуватися на новому місці проживання. А звикати їй довелося до життя в будинку для людей похилого віку. Багато років тому, Інна Романівна жила цікавим, яскравим, насиченим життям. Жінка встигала все: виховувала дітей, господарювала і по повній працювала на роботі.

Як вона все це поєднувала, знає лише вона сама… Дітям, з раннього дитинства вона прищеплювала любов до близьких та доброту, але, мабуть, щось упустила у вихованні нащадків. Настав час, коли Інна стала старою, безпорадною жінкою. Але діти не захотіли покращити її старість. Син Іван давно переїхав жити та працювати в інше місто. Ваня надсилає їй листівки на Новий рік, і на цьому увага та турбота закінчуються.

Дочки жили в цьому місті, але у них давно свої сім’ї та турботи. Жінка стояла біля вікна і по її обличчю текли сльози. За вікном тихо падав сніг, а за парканом вирувало життя. Було напередодні Нового року. Перехожі поспішали додому, в руках у них були пухнасті ялинки. На обличчі Інни застигла посмішка. Жінка заплющила очі і згадала, з яким нетерпінням раніше чекала на це свято.

Адже цей день був днем народження. Вона запрошувала багато гостей, удома панувала весела та радісна атмосфера. А зараз, вона самотньо сидить у цій комірчині. Навіть її подруга по нещастю, Віра Петрівна, десь ходить із самого ранку. Можливо, їй набридло дивитись на сумне обличчя Інни. Раптом хтось постукав у двері. — Зайдіть! – голосно сказала жінка. Двері відчинилися і в кімнату ввійшла делегація з бабусь, яку очолювала Віра Петрівна. — Вітаємо з Днем народження! Бажаємо великого щастя та міцного здоров’я! — задерикувато крикнула одна з бабусь і презентувала Інні вовняні шкарпетки.

— Ой! Дякую, дівчата! Як несподівано, — розгубилася іменинниця. — Віро, чому ти мене не попередила? — Тоді б сюрпризу не вийшло! – сказала Віра Петрівна, дістаючи величезний торт. — Сідайте, зараз чай питимемо і торт їстимемо. — заметушилася Інна Романівна. Бабусі засиділися допізна. Спочатку відзначили День народження, а потім – Новий рік. Бабусі поринули у спогади та співали пісні. При цьому жодна з жінок жодного разу не згадала про дітей.

Швидше за все, мешканцям цього будинку не хочеться думати про це. Інна Романівна трохи підбадьорилася. Очі зайнялися живим блиском, адже до цього вона дивилася поглядом побитого собаки. Гості сиділи майже до ранку, а потім розійшлися по кімнатах. Інна довго не могла заснути. Сон прийшов лише вранці. — Мама! Мамочка! Вітаю тебе з Днем Народження та з Новим роком! — Почула вона десь далеко. Бабуся посміхнулася, адже вона побачила уві сні свого Ванечку. Як він виріс, справжній чоловік став. — Мамочко, прокидайся! Що з нею?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩