Жінка nовернула дuтuну до дuтбудuнkу, тому що не змогла nолюбити її як рідну, але тоді вона не знала, чим це 0бернеться для всіх.

 

Зая, слово честі, ми обидва спустошені тим, що сталося. Ми обидва вірили, що ми були б чудовими батьками для тебе, а я була впевнена, що буду гідною мамою. Проте, нічого не вийшло… Для нас обох це не під силу. Найголовніше — це визнати і усвідомити.

Ти справді чудова дівчинка, це все через нас і нашу неготовність вирішувати nроблеми. Ми зрозуміли, що колишнє життя нас влаштовувало, ми звикли до нього, і вважали, що з появою дитини ми станемо ще кращими. — У мене немає жодних сумнівів на твій рахунок.

Але ти все одно ви бач. Я вам нічим не загрожую, але ви ще пошкодуєте, що так робите зі мною. Я знаю, що ти все одно цікавишся мною, але буде занадто пізно. І ти ніколи не матимеш своїх дітей. — Що ти знаєш, Дашо? Ти кажеш такі речі, дівчинко… Чому ти так вважаєш?

— Я ніколи не могла тебе називати мамою. Я знала, що не зможу довго залишатися з тобою. І ти ще пошкодуєш, але не зможеш змінити своє рішення, якщо ти його прийняла. — Даша… ти мене лякаєш.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩