Завдяки рідній матері я рано навчилася самостійності. Річ у тім, що в день мого повноліття вона замість подарунка зробила мені офіційну заяву:

«Даша, ти тепер стала дорослою і маєш сама себе утримувати. У Європі 18-річних дітей батьки відправляють надвір із рюкзаком за плечима. Я ж дам тобі право вибору: можеш піти чи залишитись, але тоді тобі доведеться платити орендну плату за свою кімнату і самостійно купувати продукти».

Ось таке «вітання» чекало на мене від рідної матері. Батька я свого ніколи не бачила, бабусь у мене не було, тому я змушена була погодитися на мамину «щедру» пропозицію.

Добре ще, що на той час я встигла вступити до університету на бюджет. Мені було боляче і неприємно від того, що єдина близька мені людина так обачливо до мене віднеслася.

Хоча дивуватися тут не було чому. Мама з ранніх років говорила мені про те, що “я – ніхто і звати мене ніяк”. «Це – моя квартира, мій холодильник та мої меблі. Якщо хочеш, щоб у тебе щось було, – піди та зароби », – постійно твердила мені мати, починаючи з дитсадкового віку.

Я не пам’ятаю жодного дня, щоб мама підійшла до мене і просто обійняла, сказала, як вона мене любить і пишається моїми досягненнями. А я, між іншим, навчалася відмінно і нерідко займала призові місця на міських та обласних олімпіадах.

Спочатку я намагалася розповідати матері про це, але максимум, що я чула від неї у відповідь: «Угу. От і молодець”. При цьому мама навіть не повертала голову в мій бік.

Ми з матір’ю жили у двокімнатній квартирі, в одній із яких стояли мої речі. Ну, як мої, ті, що мені купила мама. Батько не вважав за потрібне навіть стукати перед тим, як увійти до моєї кімнати.

Вона часто копирсалась у мене в речах і вважала це нормальним. Загалом особистості в мені вона ніколи не бачила. На випускний у школі мати також не прийшла, хоч я до останнього сподівалася, що вона там з’явиться.

Уявіть: усіх батьки вітали із закінченням школи, дарували квіти та подарунки, а мені мати навіть відмовилася купити сукню. Я прийшла у своїй звичайній шкільній формі.

Про те, що я вступила до університету, я їй і розповідати не стала. Та й навіщо? Все, що пов’язано зі мною, було їй нецікавим. Згодом мені почало здаватися, що я для матері – людина-невидимка.

Я навіть звикла до цієї думки. Але те, що мама сказала в день мого повноліття, вибило ґрунт у мене з-під ніг. Я вийшла з дому і пішла до найближчого кафе.

На його дверях висіло оголошення про пошук посудомийниці. Мене взяли на роботу. Щоправда, працювати треба було ночами. Для мене почалося справжнє пекло. Я працювала практично всю ніч, спала кілька годин, а потім бігла на заняття.

Найприкріше, що більшість зароблених грошей я віддавала матері за оренду кімнати. З їжі я могла собі дозволити лише макарони. Я засинала на парах, непритомніла від втоми.

Не знаю, як би я впоралася, якби не Олег. У кафе я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він працював помічником кухаря. Коли я вперше знепритомніла, саме Олег привів мене до тями.

Я довго не погоджувалася зізнатися йому, що всьому виною – недосипання та втома.
– Але ж ти живеш із мамою. Чому ти не попросиш в неї допомогти? Як мінімум, приготувати їжу і дати тобі пару бутербродів? – наївно запитував у мене хлопець.

Після цих слів я розплакалася. – Я через матір на роботу і влаштувалася, бо змушена платити за квартиру, – відповіла я. Олег не повірив своїм вухам, – він виріс у нормальній родині, де всі дбали один про одного.

Помалу ми зблизилися з хлопцем і почали зустрічатися. Олег умовив кухаря взяти мене як ще одного помічника. Мені полегшало: зарплата збільшилася, а працювала я тепер то вдень, то вночі.

Через кілька місяців Олег запропонував мені переїхати до нього.
– Я винаймаю кімнату недалеко від кафе. Поживімо разом. А потім, якщо захочеш, зможемо винаймати нормальну квартиру, – запропонував мені Олег. Я, звісно, погодилася.

Коли я прийшла до матері, щоб повідомити про те, що з’їжджаю, жоден м’яз на її обличчі не здригнувся. Вона навіть не спитала, куди я переїжджаю. Проте кількість речей, які я забрала з собою, мати ретельно перерахувала.

Мені довелося залишити їй навіть кілька пар взуття та подушку з ковдрою, тому що їх купувала не я. При цьому мати вже викликала слюсаря та заміняла замки у вхідних дверях.

– Не надумай повернутися, поки мене не буде вдома, – суворо сказала вона. Ми завантажили таксі моїми скромними пожитками, я подивилася у вікно своєї колишньої кімнати, і тут Олег міцно обійняв мене:

– Скільки ж ти натерпілася, бідолаха. Не хвилюйся, тепер все буде інакше. Я не дам тебе образити.
Він дотримався свого слова. Через рік ми з Олегом одружилися, а ще через два роки у нас з’явилися дівчатка-двійнята.

Мій скромний хлопець виявився не тільки люблячим чоловіком, а й дбайливим батьком. Батьки Олега також оточили мене турботою, а під час виношування буквально носили мене на руках. Я нарешті перестала почуватися невидимкою.

Нині мені 27 років. Пройшло 9 років після того, як я востаннє бачила свою матір. Спочатку я пробувала їй дзвонити, писати, ділитися новинами. Однак їй, як і раніше, все було байдуже.

На весілля запрошувати матір я не стала, як і на виписку з лікарні. Я ніби прожила два різні життя, і друге, де мене любили та цінували, мені подобалася явно більше. А нещодавно пролунав несподіваний дзвінок. Мені вперше зателефонувала мати. Звичайно ж, привід був не найприємнішим.

– Привіт, доню! Що в тебе нового? – як би ненароком запитала мама.
Я аж мову втратила від такого питання.
– Що в мене нового? Та все! Я одружена, народила двох доньок, щаслива, – відповіла я. Але, як і раніше, це було нецікаво.

– Мене з роботи вигнали, а до пенсії ще кілька років, – повідомила мені мама.
– І що? – не розуміючи натяків, запитала я.
– Як це «що»? Ти моя дочка. Я тебе виростила, вигодувала, тепер твоя черга мене утримувати!

– Ти це серйозно? Ти в 18 років змусила мене винаймати кімнату у твоїй квартирі та сидіти надголодь. Ти за 10 років жодного разу не зателефонувала, щоб поцікавитись, як я живу. Тепер же ти згадала, що маєш дочку?! Немає в тебе дочки й ніколи не було! Я завжди була для тебе лише тінню, порожнім місцем. Не збираюся тобі допомагати, навіть не проси! Ти вже повнолітня, можеш і сама себе утримувати! – закінчила я розмову маминою фразою.

– Ну, почекай, я ще до суду піду, – прошипіла мені насамкінець «любляча» мати.

У мене ж на душі залишилося подвійне почуття. По-перше, мені стало гидко від того, що мама зателефонувала тільки для того, щоб щось від мене вимагати. По-друге, мені полегшало, бо я вперше висловила їй те, що думаю. У жодному разі утримувати матір я не збираюся. Вона не немічна стара і не з обмеженнями, – сама розбереться.

Боляче усвідомлювати, що ти для чоловіка являєшся лише інструментом в отриманні бажаного. У моєму випадку я була потрібна чоловікові лише для того, щоб отримати від мого батька гроші на розвиток

У мене стосунки з хлопцем тривають уже 7 років. Спочатку він завзято доглядав мене, близько року. У той час в мене був переломний період, тому що мого батька не стало,

З самого дитинства я бачу дивні сни, які збуваються. Іноді мені сняться зовсім малознайомі люди, які до мого життя не мають ніякого відношення. Ось один з таких снів. Спочатку передісторія.