З ювілею брата на автівці я поверталася одна, ще й дуже пізно. Власне тому я й не вагалася і зупинилася, коли побачила на узбіччі жінку, яка потребувала допомоги. Окрім мене на дорозі не було нікого, а бабуся й дідусь виховали мене так, що нікого не можна залишати в біді. Якби ж я знала, у що вляпаюсь, ніколи б її в свій салон не запросила. До того ж, вона не була одна. Я впевнена, в той день моїм ангелом охоронцем був дідусь і його молитва.

Спочатку цей дивний сон: ліс, яма і я у ній, а потім багато зверху землі. Я прокинулась вся мокра і налякана в цю ніч, лише ніжні обійми мого коханого чоловіка змогли мене трохи заспокоїти.

Що б це все мало означати?! Та мій Денис говорив: “Не бери до голови. Це лише сон. А коли сниться щось погане, то статися добру. Налаштовуй себе на позитив”.

Що я і зробила, адже ранок був насиченим, ми з Денисом збирались на день народження мого брата, якому вже двадцять п’ять.

Гарна дата, на жаль, мами з нами не буде, бо далеко від нас, в Італії на заробітках.

Колись, коли тата не стало, мама щоб забезпечити нам безбідне дитинство, поїхала на заробітки, залишивши нас з братом на дідуся і бабусю.

Це особливі люди в нашому житті. Баба така строга жінка, завжди привчала нас до праці. А дідусь таки дуже побожний чоловік, не пропускав жодної літургії в церкві і нас вчив любити Бога, адже в ньому вся наша сила і наше світле майбутнє.

Та вже три роки, як немає з нами дідуся, лише залишилась світла пам’ять про нього, і та любов до Бога, яка зі мною повсякдень.

На дні народжені у брата мала зібратись молодь, це рідні і друзі.

Ми гарно провели час, повеселились, та так, що мій чоловік вже й не мав сили їхати додому, тому вирішив залишитись ночувати в брата у квартирі. А я мусила, бо зранку в мене клієнт, та й бабця сама, просила щоб я повернулась.

Залишивши Дениса, я сіла за кермо і хоч вже було пізно, перша година ночі, я все ж таки поїхала. Мене ще змалечку привчали до відповідальності, дідусь завжди казав: “Люби свою роботу і вона принесе тобі бажаний результат. Буть наполеглива і дотримуйся своєї обіцянки. Так ти заслужиш довіру від людей, а це немало важливе”.

Виїхавши за межі міста я побачила старшу жіночку, яка голосила на дорозі і просила про допомогу. І я вирішила зупинитись, адже окрім мене в такій годині вже не було машин.

Спитала, що трапилось, а жінка сказала, що їй терміново потрібно добратись в село, яке недалеко від мене, десь двадцять хвилин їзди. Я сказала що виручу її і підвезу куди потрібно.

“Але я не сама, зі мною ще друзі”. “Гаразд, кличте їх, місця достатньо”.

Та поки я забирала речі із сидіння, до мене підсів здоровенний мужчина, а позаду ще один чоловік і ця жіночка.

В цей момент я і сон згадала і страх відчула. Та діватись мені було нікуди. Навколо ні душі, ні машини. Та лише одна думка заспокоювала мене.

Я проїжджатиму поліцейський пост, там і зупинюся і проситиму про допомогу. Та яким було моє розчарування, пост був пустим і моє серце гупало ще сильніше від переляку.

Чоловік, який сидів поруч, постійно говорив мені дивні слова. Його очі були дуже дивні, з червоним відтінком. Я розуміла, що з цими людьми мені буде важко просто так попрощатися. Я ще тоді не могла собі уявити, як я маю вибратись із цієї ситуації.

Але я точно знала що Бог мене не покине. Мій дідусь, мій ангел охоронець, вбереже мене від лиха. Я мусила вірити в це. Я безперестанку подумки молилась.

Та коли ми проїхали мій поворот то до мене зателефонувала бабця, щоб запитати, чи я вже близько. І тут у мене виникла думка, як перехитрити моїх попутників.

Чоловік, який сидів позаду, сказав, що ми поїдемо у ліс за селом. Адже там на них чекають.

Я сказала, що телефонує мені чоловік, питає що за люди зі мною і чому я не повернула додому. Що в нас в авто стоїть відеонагляд, адже мій чоловік дуже ревнивий і відстежує за мною зі свого телефону.

Пасажири попросили зупинити на найближчій зупинці, а далі вони самі. Я дременула з цього місця чим дужче. Руки тремтіли від страху.

Сьогодні я щаслива, що маю змогу поділитись з вами своєю історією. Яка послужила для мене великим уроком в житті. Але я щаслива, що пережила це все, бо була в молитві з Богом, любов до якого привив мені мій дідусь.

А якби могла по іншому закінчитись ця історія, я навіть думати не хочу, бо відчуваю, наче знову народилась і щаслива що маю змогу прожити достойно це життя.

Джерело