З самого дитинства я не дуже любила молодшу сестру, але одного разу відкривши її зошит, я знайшла там дещо, від чого у мене сльози стали литися рікою.

 

Мені було вісім, коли батьки принести до хати маленький, кричучий пакунок. Я тоді ще не повною мірою розуміла, які глобальні зміни принесе в моє життя ця маленька істота. Після народження Арини вся увага батьків зосередилася на ній, всі мої іграшки різко стали загальними, а вдома довелося ходити навшпиньки, щоб випадково не розбудити цю істоту, що вічно кричить. Теплих почуттів я до сестри не мала. Моє життя стало значно гіршим після ії появи. Коли вона трохи підросла і почала повзати, мене призначили її нянькою. Якщо Аріна пустувала і щось псувала, карали чомусь мене. Пізніше довелося поступитися їй частиною кімнати.

Все це мене не надто тішило. Це маленьке чудовисько зіпсувало мені куnу речей. Вона навіть шпалери в моїй кімнаті розмалювала. На мій погляд, Арина була до всього іншого ще й дуже безглуздою дитиною. Батьки часто пропадали на роботі, мені доводилося робити з нею уроки. Це було справжнім жа хом. Вчитися вона ненавиділа, навчалася лише на трійки. Мені треба було годинами її вмовляти, щоб вона написала одну вправу з математики. Моє ставлення до сестри змінилося, коли вона навчалася у п’ятому класі.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩