Марина перебирала гречку на кухні, коли увійшов її чоловік Максим і оголосив, що наступного ранку вирушає на рибалку зі своїми друзями. Марина звела на нього очі. -Але кожен вихідний у тебе зустріч із друзями замість риболовлі! І я знову повинна сама доглядати дітей? Ти забув, що у нас їхнє троє?

– Запитала вона. -Я весь тиждень пропрацював на роботі! Я маю повне право відпочити у свій вихідний! – обурено сказав Максим.

-Отже, я маю забути про вихідні? Добре влаштувався. Так що так, завтра тебе там не буде, а сьогодні я йду.

Я збираюся побачитися зі Світланою. Я не бачила її сто років, – сказала Марина.

-Ти Ненадовго? -Як вийде. Якщо не можеш із ними впоратися, подзвони своїй матері.

Їй подобається читати мені нотації, тож нехай вона читає нотації тобі. Марина пішла, не приготувавши гречану кашу, і швидко вийшла надвір. Вона не знала, що приготовано їй того дня.

”Я втомилася від цього”, – поскаржилася вона собі. Вона згадала, як Максим змінився за ці роки. Сім років тому, коли вона наро дила сина, він був іншою людиною.

Ніжний, дбайливий і не соромиться допомагати їй у господарстві. Потім, коли через два роки наро дилася їхня дочка, він почав дистанціюватися від неї і дітей. За цей час Марина забула як дбати про себе. Коли в них наро дилася третя дитина, Максим уникав її і йшов з дому у вихідні. “Ось і все.

З мене вистачить такого життя! Нехай він сьогодні наглядить за дітьми, а я відпочину!” – сказала Марина. Подруга Марини та колишня однокласниця Світлана була рада її бачити. -Марина, знаєш, твоє перше kохання приїжджало до нас у гості…

-Ми розлучилися після школи. З того часу багато води витекло. -Кажуть, що перше kохання ніколи не минає. Сл ухай, може, ми могли б піти побачити його. Можемо організувати зустріч із однокласниками. Ти сьогодні зайнята? -Сьогодні я вільна, як вітер. Через півгодини Світлана і Марина зустрілися з Михайлом.

Вони розповіли йому про свій план організувати зустріч із своїми колишніми однокласниками, і він підтримав цю ідею. -Тепер ти дзвониш усім нашим однокласникам і повідомляєш їм, що ми зустрічаємось у заміському будинку моїх батьків. Ми купимо все, що нам потрібно, та й підемо зі мною накривати на стіл, – сказав Михайло.

-Нам потрібно сісти на дієту?

– Запитала Марина.

-Я подбаю про фінанси. Заперечення не приймаються.

Зрештою, я приїхав із заробітку, – сказав Михайло. Їм вдалося зібрати більше половини своїх однокласників у гарному саду, де вони накрили стіл у просторій альтанці. Михайло підключив колонки до свого ноутбука і всі танцювали під мелодії минулих років.

Коли Михайло запросив Марину на танець, вона відчула той самий трепет у серці, що й багато років тому. З настанням темряви однокласники почали розходитися. Незабаром Марина та Михайло залишилися одні.

-Марино, хіба вони не будуть нас шукати? – Запитав Михайло. -Мені байдуже, – сказала Марина, кладучи голову йому на плече.

КІНЕЦЬ.