Яна повернулася додому пізно. Вадим вже спав. У коридорі вона запнулася об велику дорожню сумку чоловіка. – Напевно, у відрядження зібрався, – подумала Яна, і лягла спати. Вранці Вадим її розбудив. – Вставай, я хочу повідомити тобі приємну новину, – сказав він їй. Яночка знехотя підвелася. – Люба моя, я все вирішив. Більше тобі не потрібно готувати вечері, прати і прибирати. Це все в минулому, – з підозрілою усмішкою говорив Вадим. Яна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Яна повернулася додому пізно. Засиділися із подружками у ресторані. У коридорі вона запнулася об велику дорожню сумку Вадима. Треба буде влаштувати йому за цю сумку, поставив її посеред коридору, а якби я не втрималася б?

– Він, напевно, у відрядження зібрався, тільки чому сумка така велика? Може надовго? Добре, а то він мене вже добряче втомив своєю простотою, — подумала Яночка і лягла спати. Вадим вже десятий сон бачив.

Рано-вранці Вадим її розбудив.

Ну як рано? Загалом було 10 годин, але для Яни це така рань! Тим більше, сьогодні у нього вихідний, міг би сам довше поспати та її не турбувати.

– Вставай соня, я хочу повідомити тобі приємну новину, – сказав він їй.

Яночка знехотя підвелася з ліжка, накинула халатик, налила собі філіжанку кави і присіла до столу.

– Люба моя, я вирішив нарешті позбавити тебе своєї присутності. Я розумію, як тобі зі мною важко. Я тут випадково почув, як ти скаржилася подругам, що втомилася готувати вечері. Тепер ти зможеш не готувати свою коронну страву – спагетті, що злиплися з сиром. І пельмені із сосисками більше не треба буде купувати. Краса! – сказав Вадим.

– Мені зовсім не важко! Ти щось неправильно зрозумів, – схвильовано заперечила Яночка.

– Ми прожили з тобою 3 роки, не одружуючись, на щастя чи на нещастя? Весь цей час ти завжди була незадоволена мною. Я все роблю неправильно, принаймні, на твою думку.

Я не обіймаю пристойну посаду, як бойфренди твоїх подруг. Тобі соромно зі мною в люди вийти. Я всього лише робітник і, як ти одного разу висловилася, ми з тобою знаходимося на різних щаблях.

Звісно, ​​куди мені до тебе? Ти ж у нас школу закінчила без двійок на тверді трійки! Ти сама хоч одну книжку зі шкільної програми прочитала? – продовжував він.

– Ти що мене вирішив покинути? А ти подумав, як я житиму? – обурилася Яна.

– За нашу орендовану квартиру я заплатив за півроку вперед, я ж не виставляю тебе. Живи. Для початку може на роботу влаштуєшся?

Ах Так! Роботу ти вважаєш марною тратою часу, грошей заробляється мало, а стирчати на цій роботі треба цілий день.

А хто буде нашу однокімнатну квартиру утримувати в порядку? Готувати спагетті? Прати? Це ж така праця! А як же твої улюблені салони краси? На них точно часу не залишиться, – і Вадим з усмішкою подивився на неї.

– А грошей ти мені на перший час залишиш? – Запитала Яна і зосереджено насупилась.

– З грошима теж якось сама. У тебе ж мільйон ідей у ​​голові. Реалізуй хоч одну. У крайньому випадку допоможуть твої батьки. Ти завжди говорила, що якщо буде сильно туго, то батьки неодмінно допоможуть.

Дякувати Богу, ми не дожили до дуже скрутного моменту. Не дивлячись на твоє невгамовне марнотратство, я цього не допустив. Я ніколи не вірив у їхню допомогу. По-перше, у них ще дві твої молодші сестрички, по-друге, вони самі неодноразово в мене позичали великі суми. Звісно, ​​без віддачі.

Можеш здати золоті прикраси, які я тобі дарував на всі свята, їх чимало. І зайве вбрання, які не встигли взяти твої сестрички. На мій погляд, у тебе надлишок з ними.

– Який ти дріб’язковий! Все порахував, – не приховуючи свого обурення, прошептала Яночка.

– Я не дріб’язковий. Я тямущий. Правда, трохи пізно зрозумів, що для тебе я лише трамплін у гарне життя. Якби це було не так, ти і відносини зі мною погодилася б оформити, і дитину народити.

Мені вже 32 роки. Я хочу сім’ю. Я хочу свій кут нарешті! Мені набридло жити в чужій квартирі, але з твоїми запитами мені нічого не світить.

Я найкваліфікованіший зварювальник – аргонщик, у мене найвища зарплата у бригаді, і що? Ми з тобою все витрачаємо. І тобі все мало й мало. Чи бачите, тобі соромно перед подругами, що ми відпочиваємо в Туреччині, а не в Іспанії чи на Канарах. Може, подруг треба простіше вибирати?

Дорога, ти вільна. Я більше не заважатиму тобі будувати твоє щасливе майбутнє. Ти доглянута, запакована на всі сто, гарна жінка. Вперед! До підкорення нових вершин чи чоловіків, як тобі більше подобається, – у цей момент у Вадима задзвонив телефон.

– Ось і таксі за мною, прощай! – Він підхопив свою сумку і вийшов.

Він ще встиг почути вслід не дуже приємні вислови, якими його щедро обдаровувала тепер вже колишня подруга.

Вадим не став їй говорити, що має намір взяти кредит на початковий внесок і купити квартиру в іпотеку. Без Яни він потягне і кредит, і іпотеку.

Ось таке вийшло розставання.

КІНЕЦЬ.