Свекруха покликала мене на свій день народження. Але те, що вона там влаштувала, було за межею абсурду.

У моєї свекрухи був день народження. Мій чоловік в цей час був у відрядженні, і мені потрібно було їхати одній. Я вирішила взяти з собою синів. Їхали ми на автобусі. Перед виходом я подзвонила свекрусі і попросила її о 14:00 бути на автобусній зупинці, щоб вона зустріла нас і доnомогла дістатися

. Коли ми вийшли з автобуса, побачили, що нікого немає. Погода була жа хливою, йшов дощ, а пішки нам потрібно було йти ще 7 кілометрів. А я одна з дітьми і з важкими речами… Я почала дзвонити своїй свекрусі, але вона не брала трубку.

Я подзвонила свекру, але він мені теж не відповідав. Ситуація була жа хливою. Я одна, діти голодні, ниють і хочуть побачити бабусю. Я не розуміла, що мені робити. Дощ продовжував лити, я сподівалася, що поруч з нами проїде якась машина і забере нас, але дива не сталося. Минуло півгодини — і мені довелося викликати таксі з сусіднього села.

Я заплатила велику су му, тому що водій довго добирався до нас. Поїхати відразу додому або з’їздити і подивитися свекрусі в очі? Мабуть, другий варіант. Ми увійшли в будинок, і свекруха з хит рою посмішкою зустріла нас, як ні в чому не бувало. Запитала, чи добре ми дісталися?

А я сердито відповіла їй, що добиралися ми на таксі. Мені було дуже приkро бачити машини гостей: вони ж могли приїхати і підвезти нас. На мої запитання свекруха почала шукати дурні відмовки. Поrана пам’ять, проблеми зі слухом і все в цьому роді… Вона навіть не звернула увагу на моїх дітей, пішла обіймати дітлахів своєї дочки.

Ми недовго просиділи там, за цей час ніхто нам навіть чаю не запропонував. Мені довелося знову викликати те ж таксі і виїхати додому. Ми пішли, навіть не попрощавшись. А подарунок залишили за дверима. Свекруха подзвонила мені, коли ми вже були вдома, але відповідати на цей дзвінок я не стала.

КІНЕЦЬ.