Я тоді уже був повнолітнім і дідусь заповів мені свій будuнок. Я дуже б _oявся що буде, коли мої батьки дізнаються про це

 

Я знав, що батьки мають право оскаржити заповіт та готуватися до найгіршого. Як я здогадувався після того, як батьки дізналися про заповіт, вони були неприємно вражені. Найбільше мама, оскільки вона була прямим спадкоємцем на цей будинок.

Вона просила мене віддати цей будинок Сергію, адже він тепер був змушений одружитися зі своєю однокласницею, у них народилася дитина та усі вони проживали разом із батьками. Другий варіант, який пропонувала мама, це продати будинок та поділити гроші між усіма членами нашої сім’ї.

Я давно вже не вважав себе частиною цієї сім’ї. Вони самі по собі, а я сам по собі.

Мама неодноразово мені телефонувала, зустрічала після університету та я вже не той, що був раніше і терпіти приниження не збирався. Я їй сказав, що з її намагання не увінчалися успіхом, так що вона може не витрачати час та сили, моє рішення буде твердим та непохитним.

Коли дідусь був ще живим, вони ні разу не запитали про його здоров’я та не про віддали його, на відміну від мене. А тепер вони чомусь вирішили, що можуть претендувати на його будинок.

Після того, як я вступив до університету, мою кімнату віддали Сергію з його новою дружиною, я ж проживав у гуртожитку.

Та я більш, ніж впевнений, що дідусь був би проти, якби в його будинку жив Сергій чи мої батьки.

Як і це зазвичай буває, мене назвали невдячним сином, почали згадувати усе, що вони для мене зробили.

Всі зв’язки я припинив, продав будинок та ми з Катериною поїхали жити якнайдалі від них.

КІНЕЦЬ.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩