Я не дуже добре ладнав зі своєю сім’єю. Здавалося, ніби я не рідний і через те мене недолюблюють.

Мама так і сказала, що не планувала моє народження, проте мій молодший брат, навпаки, був бажаною дитиною.

Мені зовсім було незрозуміло чому Сергія люблять більше. На відміну від мене, він поводився себе жахливо, у батьків постійно були проблеми через нього та їх систематично викликали в школу через погану поведінку мого молодшого брата. Оцінки його теж були поганими.

Ще бувши старшокласником він зробив дитину своїй однокласниці, проте навіть після цієї події любити Сергія стали не менше.

Я завжди був одягнений гірше за свого молодшого брата, йому купували новий одяг, а я доношував одяг за своїми двоюрідним братом. Ми з Сергієм були абсолютно різні.

Я завжди був ввічливим та розсудливим. Та й взагалі вважаю себе розумнішим за свого молодшого брата.

Єдина людина в цьому світі, хто мене любив, це дідусь зі сторони мами. Він не любив мого батька та Сергія. Дідусь не розумів ставлення моєї мами до мене. Не раз дідусь намагався вбити в голову Сергія розумні думки та марно.

Мій дідусь був столяром, мав золоті руки. Проживав він на той час у селі, та односельчани зверталася до нього за допомогою. Він і мене навчив цьому ремеслу.

Я насолоджуюся часом проведеним з ним та з острахом очікував на день, коли його не стане. Ніхто не може жити в цьому світі вічно тож в один день його життя обірвалося. Я тоді уже був повнолітнім і дідусь заповів мені свій будинок.

Я дуже боявся що буде, коли мої батьки дізнаються про це, проте ще тоді я був твердо впевнений, що не віддам їм будинок. Це єдине, що нагадувало мені про дідуся і, крім того, я ще й зустрічався зі своєю коханою дівчиною, з якою планував пов’язати своє майбутнє життя.

Я знав, що батьки мають право оскаржити заповіт та готуватися до найгіршого. Як я здогадувався після того, як батьки дізналися про заповіт, вони були неприємно вражені. Найбільше мама, оскільки вона була прямим спадкоємцем на цей будинок.

Вона просила мене віддати цей будинок Сергію, адже він тепер був змушений одружитися зі своєю однокласницею, у них народилася дитина та усі вони проживали разом із батьками. Другий варіант, який пропонувала мама, це продати будинок та поділити гроші між усіма членами нашої сім’ї.

Я давно вже не вважав себе частиною цієї сім’ї. Вони самі по собі, а я сам по собі.

Мама неодноразово мені телефонувала, зустрічала після університету та я вже не той, що був раніше і терпіти приниження не збирався. Я їй сказав, що з її намагання не увінчалися успіхом, так що вона може не витрачати час та сили, моє рішення буде твердим та непохитним.

Коли дідусь був ще живим, вони ні разу не запитали про його здоров’я та не про віддали його, на відміну від мене. А тепер вони чомусь вирішили, що можуть претендувати на його будинок.

Після того, як я вступив до університету, мою кімнату віддали Сергію з його новою дружиною, я ж проживав у гуртожитку.

Та я більш, ніж впевнений, що дідусь був би проти, якби в його будинку жив Сергій чи мої батьки.

Як і це зазвичай буває, мене назвали невдячним сином, почали згадувати усе, що вони для мене зробили.

Всі зв’язки я припинив, продав будинок та ми з Катериною поїхали жити якнайдалі від них.

КІНЕЦЬ.