Ранок, як завжди, пройшов поспіхом, усім приготувала сніданок, сама випила на ходу каву та на роботу. У обідню перерву перекусила нашвидкуруч, щоб встигнути збігати в торговий центр за подарунком подрузі, у якої завтра день народження, і нас запросили в гості.

У робочий час домовилася з майстром щодо ремонту, за що отримала догану від начальника, все одно було ніяково. Давно вже хочу змінити інтер’єр квартири, щоб було затишніше і більше місця, але чоловік сказав, що його і так влаштовує.

Увечері потрібно було купити продукти та синові до школи методичну літературу з математики. Додому прийшла вже така втомлена, що хотілося просто зараз лягти і заснути, але чоловік, лежачи перед телевізором, запитав із невдоволенням: «чому ти так пізно, а вечері сьогодні що, не буде?».

Син сидів за комп’ютером у навушниках і навіть не помітив мого приходу, адже коли був маленьким, завжди зустрічав мене з роботи, радів моєму приходу, допомагав розібрати сумки. Зараз йому тринадцять і не допитаєшся що-небудь допомогти, як і чоловіка, до речі, теж.

Я мовчки пішла на кухню, готувати вечерю і вже там не витримала та розплакалася. Але чому я все маю робити одна, чому ніхто не допомагає?

Все це так несправедливо та прикро. Спочатку намагалася чоловіка залучити до домашніх обов’язків, але чула тільки відмовки, він не вміє, домашнє завдання з дитиною він не знає, як робити, за покупками я повинна разом з ним йти, випрану білизну так повісить, що більше й просити не хочеться.

Таке враження, що так робить, щоб я відстала. Правду каже моя мама, що в невмілого, і руки не болять.

Син теж, дивлячись на батька, звик, що він не має обов’язків у домі. А міг би й за покупками збігати й у квартирі пропилососити, хоча б у своїй кімнаті прибрати, де всі речі розкидані, абияк.

Боюся, що колись не витримаю, бо терпець уже на межі. Запропоную ще на вихідних сісти і разом обговорити, пояснити, що я так не можу тягнути весь будинок сама.

Ну, а якщо не допоможе, тоді я теж так робитиму, як вони, прийду з роботи і сяду дивитися телевізор, а хто захоче їсти, хай сам шукає або йде в магазин. Подивимося, чи сподобається їм така моя поведінка. Якщо ні – це їхні проблеми.

КІНЕЦЬ.