Після одруження ми з Тимофієм не мали власного куточка. Молоді, щойно закінчили навчання, роботи ще немає.

Моя мама прихистила нас у себе.

Будинок в селі великий, усім місця вистачить та і їй веселіше, є до кого заговорити. Багато довелося працювати та відкладати на власне житло.

На той час у нас народився синок Павлик. Ми хотіли дати дитині всі можливості та перспективи, тому вирішили купити квартиру у місті. Туди й переїхали. Час промайнув так швидко.

Ось наш син, наша гордість уже зовсім дорослий.

Сидить перед нами та розповідає про своє кохання. Хоче одружуватися.

З Мариною ми познайомилися напередодні весілля. Не хочу здатися противною свекрухою, але дівчина мені зовсім не сподобалася. Дуже хитра та зарозуміла. Усе вона знає, ні до чого їй діла немає.

В особисте життя сина й вирішила не втручатися. Це його вибір, тож ми не заперечуватимемо.

Після весілля молодятам потрібен був власний куток. Павло хотів орендувати житло, та ми з батьком вирішили інакше.

Залишили подружжю свою  квартиру, а самі переїхали в село до моєї старенької матері.

Відтоді звістку від сина отримували лише на свята, а зустрітися з ним випадала нагода на Пасху.

Решту часу вони були настільки заклопотані, що не знаходили жодної вільної хвилинки для старих батьків.

Тут ми також стерпіли. Діло молоде, все розуміємо. Наближалося літо, на городі повно роботи. Мати стара, нездужає, у мене високий тиск, у чоловіка поперек.

Я зателефонувала до сина й попросила приїхати допомогти.

Він заявив, що овочі зможуть купити самі у супермаркеті, а нам допомогти не можуть, бо їдуть відпочивати.

Ось таку дяку ми отримали за квартиру та стільки років виховання.

Нічого, земля кругла. Зовсім скоро їм також потрібна буде наша допомога.

Тоді ми відіграємося по повній програмі.

КІНЕЦЬ.