Якось мені зателефонували пізно вночі і повідомили, що моя мати госпіталізована через стійку лихоманку. Я одразу поїхала до лікарні, залишивши сина із чоловіком Андрієм.

У моєї мами виявився тяжкий стан, тому її перевели до обласної лікарні. Якось, дорогою до мами, я помітила Андрія поряд з дівчиною, яка тримала квіти.

Я вирішила відкласти конфронтацію заради матері, але це видовище не давало мені спокою протягом усього цього часу. Щойно мама влаштувалася з комфортом, я повернулася додому.

Приголомшена та заплакана, я зібрала речі Андрія та викинула їх на вулицю. Коли він повернувся і спитав, що відбувається, я розповіла про те, що бачила.

Він слабо виступав за збереження сім’ї, посилаючись на нашого сина. Але я вигнала його, порадивши шукати їжу та дах у коханки. Андрій переїхав до своєї коханки Наталі, яка жила з матір’ю.

Незважаючи на фінансові труднощі та відсутність у Наталії навичок ведення домашнього господарства, вони якось упоралися. Я почала знову відкривати себе.

Відсутність чоловіка означала менше безладу, менше готування та більше часу для себе. Незабаром я навіть привернула увагу одного сусіда Ігоря.

А коли Андрій прийшов вибачатися, я відмовилася. Він зробив ще кілька спроб романтичного возз’єднання, але незабаром був силою вигнаний Ігорем, який вчасно повернувся.

Дратуючий аромат смажених м’ясних котлет — його улюблених — витав у повітрі, поки Андрій йшов, розуміючи, що втратив мене назавжди.