Мені сорок п’ять років, я не якась бізнес-вумен, у мене немає величезних багатств. Я звичайна продавщиця у супермаркеті. Все життя кручусь, намагаюся, щоб усе було не гірше, ніж у інших.

З особистим життям у мене з юності не склалося. У двадцять років закохалася по вуха одного красеня, а він втік від мене, як тільки я сказала, що вагітна. Доньку я все одно народила. Дякую мамі велике – перші роки вона мені допомогла і фінансово, і морально.

Тепер уже дочка доросла, я їй вищу освіту дала, вона юрист. Що мені вартувало вивчити Оленку на платному? Це окрема історія. І кредити брала, і у знайомих займала-перезаймала, і собі у всьому відмовляла. Але, дякувати Богу, освіту донька здобула.

Зараз з’їхала від мене, квартиру винаймає, мені навіть іноді грошенят намагається підкинути. Я не беру, бо вона молода, їй більше треба. А я на свою зарплату проживу.

Мамі зараз за сімдесят, хворіє вона сильно, ледве ходить. Хотіла до себе її взяти, так вона не хоче, їй у своїй квартирі комфортніше. Ось я і розриваюся між роботою, своєю квартирою та квартирою мами. Забираю в неї, готую, праю, мою маму, а потім – до себе, відсипатись перед роботою.

З особистим життям, як я вже говорила, аж ніяк. Але недавно зустріла я одну людину. У мене у ванній кран зламався, прийшов сантехнік, молодий чоловік.

Роботу свою швидко зробив, я його потім пирогом з м’ясом та картоплею почастувала. Посиділи, побалакали. І так мені добре було з ним говорити! Затишно…

Григорій розповів, що сам він з дитбудинку, був одружений, розлучився, дітей немає. Живе у сусідньому будинку у квартирі, отриманій від держави. Пішов він тоді пізно, ми телефонами обмінялися просто, по-дружньому.

Він дзвонив кілька разів, ми знову балакали. І знаєте, після спілкування з ним мені літати хотілося, сміятися та співати. Прямо юним дівчиськом себе почувала.

А потім він із квітами прийшов до закриття супермаркету. Я вийшла надвір і розгубилася. Стою червона, як рак, а він квіти простягає та посміхається. А троянди такі гарні!

Ми того вечора гуляли з ним допізна. Був теплий літній вечір, світили ліхтарі, повз поспішали перехожі, їхали кудись автомобілі, а ми нікого не бачили і не помічали. Ішли обійнявшись. Григорій тієї ночі в мене лишився. А вранці він сказав, що до мене переїжджає. Я була зовсім не проти!

На роботі дівчата мене запитали, що це за хлопець учора мене зустрічав біля магазину.

– Це мій хлопець, – посміхнувшись, сказала я.

– Молодий такий? – пирхнули колеги, – та він же хлопчик зовсім! Валя, тобі б кого соліднішого треба. А це якийсь аферист. Обере тебе, як липку, і втече.

Я тільки плечима знизала. Ось що в мене брати? Квартира та та на доньку записана. А багатомільйонних рахунків у банках у мене зроду не було, тільки зарплатна та кредитна картки є. Відмахнулася я від своїх колег як від настирливих мух і все.

А потім Олена побачила Григорія у моїй квартирі. Дуже здивувалася, що то за мужик? Думала, що я квартиранта пустила. А коли все дізналася, зробила великі очі.

– Мамо, ти що твориш? – прошепотіла вона мені, вибравши хвилину, коли Григорій вийшов з кімнати, – він наскільки за тебе молодший?

– На п’ятнадцять років, – трохи зашарівшись, відповіла я, – а що?

– Та нічого! Ти глянь на себе в дзеркало! Ти ж тітонька! А він молодий чоловік. Його дівчата мого віку цікавити повинні. Не підходите ви один одному.

Тут Григорій зайшов, Олена попрощалася, кинувши на прощання погляд на мого чоловіка.

А я в дзеркало потім подивилася на себе, наче збоку. І, правда, тітонька. Трохи повненька, зморшки біля очей. А Григорій? Він же красень. Високий, статний блондин. Права, мабуть, дочка, не пара я йому.

– Григорій, а навіщо я тобі? – запитала я його прямо.

Він здивовано підняв брови, а потім засміявся.

– Що, народ хвилюється, думає, я тебе дурити буду?

– Саме так, – зізналася я.

Він обійняв і сказав, що ніхто йому не потрібний, крім мене. Я для нього найкраща жінка на світі. А вік – це дрібниці.

Увечері мені мама зателефонувала і сказала, що знає все від Оленки про мого друга. І такими словами мене вилала матуся, що плакати захотілося.

Ось за що? За те, що я багато років, забувши про все на світі, допомагала їй? Так, я вдячна мамі за те, що перші роки допомогла підняти Оленку. Але за все я вже відплатила сповна своєю турботою та увагою.

Можу ж хоч трохи побути щасливою сама! Все це я сказала мамі. У відповідь вона мене обізвала занепалою жінкою і кинула слухавку.

А днями прийшла Олена, коли мене не було, і відкрито спокушала мого Григорія. Як вона потім зізналася, перевіряла його так на неблагонадійність.

Григорій тільки посміявся і запропонував разом борщ зварити до мого приходу. Олеена образилась і пішла. Григорій мені потім усе сам і розповів.

Не чекала я від дочки такої підлості. Але й злитися на неї не могла, бо люблю її більше за життя. І Григорія люблю, а він мене, я це точно знаю!

Можливо, на підсвідомому рівні через недоотриману материнську любов його до мене і тягне, не знаю. Але нам так добре вдвох.

І я вирішила: хоч рік, хоч місяць, але я буду щасливою! І нехай увесь світ вважає мене неправильною. Мені здається, я заслужила на цю радість.

КІНЕЦЬ.