Сиджу вдома, батьки мене не розуміють. І як я докотилася до такого життя, розуму не прикладу. Так склалося, що після університету я одразу вийшла заміж. Попрацювала рік не офіційно, і за в агітніла, виходить, декретних у мене ніяких не було. В агітн ість моя проходила важко.

Чоловік мій не розумів мене, ми постійно лаялися, останньою краплею було те, що після чергового тижня на збереженні в л ік арні, я прийшла додому, а мій лі ка р заборонив нам іn тим. Ось він на боці когось собі знайшов. Досі вважає, що я сама у всьому винна. Я зателефонувала батькові, він допоміг мені зібрати речі. Чоловік тоді мій подумав, що то го рмони, а мені було прикро в подвійні.

Я була ваг ітн а його дитиною, любила його, а він так вчинив із нами. У результаті він приїхав на виписку, але я не побажала навіть з ним привітатись, сіла в машину до батька з дитиною, і ми поїхали. Він майже не допомагає нам, цих грошей до ладу на підгузки не вистачає.

Три роки батьки утримували мене і мою дитину, тато ніколи не дорікав мені грошима. Нещодавно він вийшов на пенсію, я вирішила, що я маю піти працювати. Папа вирішив, що він повинен допомогти мені з пошуком роботи, у результаті прийшов з новиною, що я працюватиму на заводі. Мені цей варіант не дуже сподобався, тим більше платять там копійки. Я ж хотіла їхати до міста працювати.

Але батьки проти. Вони сказали, якщо ти не підеш на завод, то про нашу допомогу можеш забути. Дочку мені доведеться із собою забрати у цьому випадку. А навчиться працювати з нею чи ні, це мої проблеми. Так мені сказали.

Я не знаю як мені бути. Мені хочеться іншого, мене подруга кликала до міста попрацювати менеджером із продажу, і платять там добре. Але виходить так, ніби я не вдячна дочка. А я лише хочу зробити по-своєму.

Джерело