Ми з Дмитром разом вже три роки. Для нього це другий шлюб. Від першої дружини у нього є молодша дочка, якій чотири роки, і старша дочка, якій вісімнадцять років. У нас спільних дітей немає. Його колишня дружина з області, Діма раніше там жив, а після розлу чення переїхав до столиці.

Ми тут разом живемо. Діма про своїх дітей піклується, платить аліменти справно і цікавиться їхнім життям. Цього року його старша дочка вступила до університету в столиці.

Щоб не витрачати занадто багато грошей на знімне житло, Діма вирішив взяти доньку жити до нас. Я була не проти: зрештою, вона його рідна дочка. Тільки відносини з нею якось не склалися. Я намагалася з нею бути доброзичливою, але вона якось не налаштована на спілкування, вважає за краще сидіти в своїй кімнаті.

Справа в тому, що у нас з чоловіком є одна традиція. Комусь може це здатися дивним, але для нас це вже давно стало природним.

Це як весілля у деяких народів, де батьки все вирішують, для деяких людей це дивно. Але це просто традиція! У загальному і цілому, ми їмо з однієї тарілки. Ну, це нас зближує. В цьому дивного нічого немає. Це майже як поцілунок, але через їжу. А ми цілуватися не гребуємо.

Важко чимось взагалі гидувати, коли спиш і живеш з людиною три роки. Однак, Раїса це зрозуміти не може. Вона занадто молода, ймовірно. Я з нею говорити намагалася, що непристойно, що вона з нами за стіл не сідає, але вона категорично мене не слухає. Шкода, що теплі стосунки у нас ніколи не будуть.

КІНЕЦЬ.