Олена весь день крутилася на кухні. До них у гості їдуть сестри Миколи з міста. – Миколо, сходи до сусіда, він свіжину робив. Купи трохи, шашлик зробимо, – дала вона завдання чоловіку. Микола повернувся з добрячим пакетом свіжини і замаринував шашлик. Приїхали гості, поїли, відпочили. Все пройшло чудово. А за день після від’їзду сестер, Миколі зателефонувала мама. – Сину, що там у вас сталося з дівчатами? – сказала вона. – Вони таке, про вас розповідають. Микола здивовано слухав маму, не розуміючи, що відбувається

 

-Все-таки добре, що ми тоді будинок в селі купили! – говорила Олена своєму чоловікові – Миколі.

-Звичайно добре! А ти ще не хотіла! Пам’ятаєш, як ти казала: “Що ми там робитимемо”! – розсміявся Микола, обіймаючи дружину.

Олена та Микола переїхали жити з маленького міста до села рік тому. Купили з нагоди симпатичний будиночок, підремонтували його зовсім трохи і почали жити. Спершу приїжджали сюди як на дачу, а потім сподобалося, переїхали в село на зовсім, а квартиру в місті почали в оренду здавати. Тож жили собі, не скаржилися, грошей вистачало. Та й подобалося їм працювати на землі.

А сьогодні Олена та Микола чекають на міських гостей: двоюрідних сестер Миколи – Оксану та Ніну з сім’ями.

Олена, знаючи звичку Оксани та Ніни всіх обговорити, постаралася, виклалася на повну. Порядок навела, пирогів напекла, і салатів наробила.

-Ти Миколо, сходи до Івановича, він казав, що свіжину робив, може трохи продасть, шашлик зробимо. Треба завтра дівчат пригостити.

Микола повернувся від сусіда з гарним пакетом шашлику і став маринувати його.

– Пам’ятаю, Оксанка в дитинстві така вредна була! Усе моїй мамі про мене доносила. Я зі школи не встигну у двері увійти, а моя мама вже: “Ану, давай, розповідай, що ти там сьогодні з фізики отримав”… А Оксанка з-за дверей виглядає! – Згадував він, заливаючи майбутній шашлик мінералкою.

Олена засміялася: – Думаю, вона не дуже з того часу змінилася.

-Миколо, тепер поки я тут з пирогами пораюся, зганяй, кури щось до столу.

-А що брати? – запитав Микола, сідаючи на велосипед.

-Та бери, щось дорожче! – махнула рукою Олена.

Гості приїхали рано-вранці на двох машинах. Зустрічалися із вигуками, обніманням, поцілунками: -Ах, як у вас тут чудово, як чудово. І повітря свіже. І город такий чистенький, акуратненький.

Обличчя родичів були осяяні найпривітнішими усмішками. Солодкі промови так і лилися з їхніх вуст:

-Ах, як давно ми вас не бачили, рідні ви наші. А ти, Оленко зовсім не змінилася, все гарнішаєш.

-Доброго дня! Привіт, гості дорогі! – вітали сестер та їхні сім’ї Олена та Микола, до глибини душі зворушені їх теплими словами. – Проходьте, будь ласка, розташовуйтесь!

Стіл накрили в саду під яблунею. Було тепло та ясно, чулося щебетання птахів. Діти – десятирічний Андрійко і восьмирічна Леся, що приїхали з батьками, весело гасали подвір’ям, із задоволенням ласуючи ягідкою прямо з кущів.

-На здоров’я! Нехай їдять! Жаль, чи що! Он її скільки вродили цього року. Дітям потрібні вітаміни, – думала про себе Олена.

Погано було тільки те, що діти чомусь для своїх ігор вибрали город і тепер гасали там, витоптуючи все, що траплялося під ноги.

Але Олена терпляче мовчала. Адже не дай Боже що сказати! Сестри потім так перед ріднею виставлять Олену і Миколу – повік не відмиєшся.

-Все не витопчуть! Хоч щось, та лишиться! – Заспокоювала Олена сама себе.

Коли всі, включаючи дітей, нарешті, розташувалися за столом, що прогинався від смачних страв, Олена зітхнула з полегшенням.

За столом сестри чоловіка завзято згадували якихось одних і тих самих знайомих з дитинства, про яких Олена гадки не мала.

Оксанка дуже смішно шепелявила, зображуючи колишню вчительку. А вся родина покочувалася зі сміху.

Що в цьому смішного Олена не розуміла, вона просто слухала, та стежила, щоб тарілки у гостей не пустіли.

Коли подали ароматні, підрум’янені на вугіллі шашлики, сестри нарешті дісталися обговорення близьких родичів.

-Ой, ніколи не забуду дядька Ігора, за якого наша мама заміж зібралася, до чого скупий чоловік був! Ми з мамою за місяць від нього пішли. – Згадувала Оксанка.

Правда, у чому саме цей Ігор їх обділив, Олена так і не зрозуміла, але не стала уточнювати.

-Ой, Миколо, а твій вітчим – раптом вирішила вставити свої п’ять копійок Ніна – Гуляє ж! Негідник такий, зате в усьому маму твою слухається! – незрозуміло навіщо вирішила вона порадувати брата.

Далі розмова перекинулася на дядьків – рідних братів їхніх мам.

-А дядько Володя далі з своєю дружиною свариться! Сама винна: ​​якщо пішла від нього, то не було чого й повертатися! – повідомила всім Оксанка!

-А дядько Олег краще, чи що, – зупинила сестру Ніна – Ти уявляєш, Миколо, приїхали до нього минулого разу, А він нам сумки нормальні навіть не склав! У нього ж своє господарство! Чого там тільки нема! Так він нам майже нічого не дав, молока тільки і сиру!

Оксанка з Ніною та їхніми домочадцями голосно розсміялися, а Олена почала в думках  перебирати, що можна потім покласти сестрам чоловіка з собою, щоб в очах рідних не осоромитися.

Якщо чесно, Олена відчувала, що вже дуже втомилася від цих пліток та її настрій поступово ставав гіршим.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩