Звичайно, коли мама отримувала зарплату, то ми йшли одразу в магазин і мама казала, що купить мені щось дуже гране, плаття чи туфлі, ми купували великий торт і ласували ним досхочу.

Звичайно, потім приходилося місяць економити, бо вистачало лише на макарони і картоплю, взуття рвалося, бо було хіба гарним, але не якісним, плаття так само втрачало форму і колір… Чомусь…

Ні, я знаю чому, бо мама не могла купити дорогу і якісну річ, а от такого одноразового, як вона казала «для настрою» – легко.

Коли я вийшла заміж за Матвія, то ми переїхали жити до нього і це було першим сюрпризом, бо виявилося, що з нами буде жити його мама, а вона тримає весь сімейний бюджет. Виявилося, що я маю свої зароблені гроші віддавати їй, а вона вже має виділяти їх мені на мої ж потреби.

Мене це не влаштовувало, але чоловіка цілком. Тоді я вирішила, що краще вже жити Матвію з моєю мамою і він погодився. Тепер я розпоряджалася нашими грошима і була просто на сьомому небі від щастя.

Моя шафа ломилася від одягу, а холодильник від наїдків, але це було лише перший тиждень після зарплати… Чомусь… Я не розуміла, чому так швидко закінчуються в Матвія гроші і почала говорити, що він має більше заробляти, щоб утримувати родину, бо я вже була при надії.

І саме в той момент, коли жінка найвразливіша, втрутилася інша жінка – свекруха! Прийшла якось до нас в гості, а то був тиждень перед зарплатою і у нас з їжі була картопля варена на ранок, суп з картоплі і вранішня картопля підігріта з яйцем.

Вона як почала говорити на мене, що я погана господиня і те й роблю, що її дитинку зі світу хочу звести. Бо не годую, а лиш робити заставляю.

– А як він думав, – сказала я, – як ми маємо всі троє прожити на його маленьку зарплату?

Слово поза слово, далі прийшов Матвій і мамця його за ручку повела до себе додому.

Я думала, що на аліменти якось протягну, але ж свекруха ще та була, все зробила аби він якнайменші платив, бо по паперах був на пів ставки.

Свекруха пропонувала забрати онучку. Але я була проти того, бо мені треба від чоловіка лиш аліменти достойні, а не дитину у мене забирати, милість вони мені роблять. І такі дріб’язкові люди попалися, що купували продукти для дитини та одяг, але копійки більше не дали!

Другий мій шлюб теж виявився не вдалим, бо чоловік чомусь думав, що я маю за його гроші не знати що йому виварювати. А їх на кілька разів в магазин вистачало! він здимів ще швидше і так само мене з дитиною залишив.

Якби не мама, то я не знаю, якби ми й вижили, бо вона вже на пенсії мусила працювати, щоб мені та онучкам допомогти. Єдина була радість, коли вона приносила зарплату і наш традиційний торт…

А от Василя я зустріла випадково, але ось цей чоловік мав мені дати все, що треба – при грошах, великий власний будинок, доньок моїх прийняв. Але все та ж проблема – грошей мені на руки не давав стільки, скільки мені треба.

Я не кажу, що я бідувала, але він все приносив, що треба, а коли мені треба було щось для себе, то я мала про це просити. А чого я маю просити? Я тобі сина подарувала, то я ще маю просити?

Знаєте, хоч ми з мамою і бідно жили, але я знала, що я сама собою розпоряджаюся. А тут все замість мене роблять і я права ніякого голосу не маю.

Тепер я знову в мами з трьома дітьми і зараз вже просто впевнена, що мені пощастить, бо аліменти цього разу будуть великі.

А ще думаю, що мені, певно, щось пороблено і треба звернутися, щоб відшептали, чи як ви думаєте?

КІНЕЦЬ.