У мене багатий досвід у відносинах. Я побувала і розлучницею, і ту яку просто кидали. Багато чого пережила у своєму сімейному житті, а тому й зробила гарний висновок, що не треба церемонитися з розлученнями, таємними зустрічами та іншим.

Що собі по шматочку хвіст рубати? Розлучила – забирай. Якщо чоловік налаштований піти із сім’ї треба міцно забути всі ці старі моралі радянських тіток. Не звертати уваги на плітки, бути нахабнішою. Ніхто зараз із дружин не біжить у профком на роботу, щоб поскаржитися на свого чоловіка. Світ зараз інший.

Розповім, як у мене вийшло. Наприкінці 90-х, я, будучи ще молодою та красивою дівчиною, закохалася у бізнесмена. Він був одружений, у нього вже була семирічна дочка. Сам він мене на 10 років старший. Мене той факт, що він одружений, дуже засмучував, тим більше я чула про його дружину, що вона така хватка жінка, скрізь у неї знайомства, і якщо дізнається, мало не здасться.

Ми з цим чоловіком потай зустрічалися. Я страждала, та й він також. Кохання було пристрасним. Подружки всі мене відмовляли від зустрічей з ним, говорили: «Ти що, збожеволіла? Пошкодувала б його сім’ю, адже дитина там зростає!». Я все розуміла, що там дочка, але ж серцю не накажеш. Мій коханий метався від мене до сім’ї, і так цілих два роки. Не знаю, хто саме, але знайшовся «доброзичливець», який розповів дружині про наші стосунки.

Я тоді навчалася, жила у гуртожитку. Ось вона і приїхала до мене, коли я в кімнаті була одна. Прийшла вся така жінка заможно одягнена, дорогими духами пахне. Подивилася на мене так зневажливо і каже: Ти чого тремтиш? Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю.

А я то й думала, до кого мій чоловік усе бігає? Відчувала, що коханка є. Виганяла його з дому, а він увесь час повертався, клявся, що в нього немає нікого. Але я все ж таки тебе знайшла. Можеш забирати мого чоловіка. Віддам сьогодні. Я не користуюся “товаром”. Ми з донькою і без нього проживемо, а платити аліменти він неодмінно буде!».

Вже наступного дня мій коханий забрав мене на орендовану квартиру. Його колишня дружина зробила, як і обіцяла. Мало того, що весь бізнес у нього забрала, то ще й на аліменти подала. А ми розписалися. І пішов мій чоловік простим робітником на завод. Щоправда, згодом вивчився, зараз уже став великим начальником, у нас квартира, машина. Але річ не в цьому. Я спочатку його не через гроші покохала.

З’явилися у нас двоє дітей. Чи зраджував він мені? Я не знаю, не ловила. Але останні три роки в нас дуже зіпсувалися з ним стосунки. Весь час намагався бути поза домом, навіть відпустку вимагав роздільну. Та й подружній обов’язок уже давно зійшов «нанівець». Жили як брат із сестрою.

Потім я дізналася, що в нього давнє кохання, причому з моєю самотньою приятелькою. Добре шифрувалися. Як би мені не було боляче, я зібрала чоловікові валізи та вигнала. Він пішов, але за два дні повернувся, мовляв, вибач. Сказав, що все було раніше, але вже порвав з нею. А мені навіть із ним в одній кімнаті бути гидко.

Я пішла до розлучниці. Вона вся в риданнях, прощення у мене просить. Каже: “Як я можу розбити сім’ю, у вас дітки!”. А я говорю: «А всі три роки тобі було байдуже на діток?». Вона щось белькоче про мораль, про погану карму, про плітки, про те, що все неправильно, не по-людськи. Вона готова відмовитися від кохання заради збереження нашої родини.

Але мені це не потрібне. Поїхала додому, викликала таксі, забрала валізи чоловіка та відвезла до коханки. Поставила сумки їй у коридорі і говорю: «Забирай назовсім. Я відпускаю!». У глибині душі я розлучницю навіть розуміла. Адже самій довелося колись бути на її місці.

Щиро кажучи, місяць потім плакала в подушку, але вже себе переборола. Звичайно, я ще сподіваюся на своє щастя. Мені лише сорок із маленьким хвостиком. Можливо, мій майбутній обранець також буде одружений. Але я не зроблю жодної моралі. Якщо мені доведеться теж його выдбити в когось, я це зроблю. Життя, знаєте, таке ось.

КІНЕЦЬ.