Алевтина Яківна, п’ятдесяти дев’яти років, більше не в змозі працювати. Бажання-то є, адже піди вона зараз із роботи, пенсія у неї буде мізерна – п’ятнадцять тисяч. А якщо дотягне до пенсійного віку, то пенсія буде набагато більшою. Але їй здоров’я не дає. Вона важко добирається до робочого місця, все тіло ломить і сил працювати не залишається.

Алевтина Яківна покладає великі надії на допомогу з боку сина. Вирішила уточнити його самого, чи може розраховувати на допомогу. — Звичайно, допоможу, мамо. Які можуть бути питання? – відповів син. — Тобі тридцять тисяч на місяць на поточні витрати буде достатньо? От і відмінно.

А якщо знадобиться щось купувати, з одягу, наприклад, або на медицину, це теж забезпечу. Не турбуйся. Мати зітхнула вільно. Але коли про це дізналася невістка, то влаштувала істерику. Вона свекрусі снігу взимку не поступиться. А тут загроза, реальна чи уявна, її добробуту. Сину Алевтини Яківни, Миколі, тридцять три роки.

Марині, його дружині, тридцять років. Свекруха з невісткою скандалів не влаштовували, кожна з них живе своїм будинком, але й потоваришувати не змогли. Між ними встановилися холодно-нейтральні стосунки. Навіть народження онуки не змогло покращити їхні стосунки. Внучці, Насті, вже п’ять років виповнилося.

Але Марина так і не вийшла із декрету. Тобто допомогу з догляду за дитиною держава їй не платить, а працювати не хоче. Сім’ю утримує Микола. Він дуже добре заробляє, може собі дозволити утримувати хатню робітницю, і відправляти дружину з дочкою на відпочинок кілька разів на рік. Яку суму заробляє за місяць Микола не знають ні мати, ні дружина.

Але, мабуть, невістка побоюється, що, допомагаючи матері, Микола уріже фінансування її марного життя. Наприклад, звільнить хатню робітницю. І доведеться їй самій пилососити свою квартиру. Ось і називає свекруху зухвалою особою. Але Алевтина Яківна має право розраховувати на допомогу сина?

КІНЕЦЬ.