На старості літ я залишися один, у свої 70 років я ні разу не був одружений, дітей у мене не було. Проживав в однокімнатній квартирі в хорошому районі нашого міста.

У батьків я був єдиним сином, відповідно, все найкраще діставалося мені. Саме батьки й купили мені квартиру, а якій я зараз проживаю.

У мене були шанси створити сім’ю. Якось я зустрічався з однією дівчиною, яку дуже кохав. Здавалося, що саме з нею я бажаю прожити решту свого життя. Олеся була з іншого міста та мене це не зупинило, я твердо був переконаний, що піду за коханою хоч на край світу. Але цьому не судилося статися, адже Олеся зрадила мені з моїм другом. Та я не став влаштовувати розбирання, бійку, мовчки пішов з її життя.

Далі ще були одні стосунки з жінкою, яка вже мала дитину. Я був радий, що у мене тепер буде повноцінна сім’я, хотів зробити Ангеліні пропозицію та її донька категорично мене не прийняла. Дівчинка була дуже капризною, хотіла жити лише зі своїм татом. Ми з Ангеліною пробували її переконати, згодом у нас з коханою почали виникати непорозуміння та ці стосунки зійшли нанівець.

Після того я серйозно захворів та батьки почали за мене сильно хвилюватися. В той час вони уже були на пенсії та усі свої зусилля спрямували на те, щоб я видужав. Мені стало краще та натомість батьки через це нервове напруження почали відчувати себе погано. З’явилися давно забуті хвороби.

Тепер уже я почав боротися за їх життя. У батька трапився серцевий напад та він його не пережив. Мама не змогла довго без батька та прожила лише декілька днів. Згодом і мами не стало.

Я остаточно замкнувся в собі, увесь час проводив вдома, виходив лише на роботу та в магазин.

У мене ще залишалися далекі родичі, але зв’язок з ними було давно уже втрачено. Нещодавно я придбав собі телефон та, щоб у ньому розібратися, попросив допомоги у сусідів. Поряд зі мною жила жінка з двома дітьми підлітками. Ось вони мені й допомогли встановити усі необхідні програми та навчили ними користуватися. Орест, так звали старшого сина моєї сусідки, зареєстрував мене у соцмережі, знайшов моїх родичів та навіть навчив писати повідомлення.

Мені вдалося відновити зв’язок з моїми далекими родичами. Після того вони почали до мене приїжджати у гості. Основною темою нашої розмови було те, як їм погано живеться. Після чергової скарги вони як один запитували мене кому я вирішив заповісти цю квартиру. Після того, як дізнавалися, що я ще не прийняв рішення, ставали дуже лагідні та починали розпитувати про мої справи та здоров’я.

Мене це так втомлювало, адже я розумів, що їх цікавить квартира, а не я. А я дуже не люблю нещирих та корисливих людей. Їх настирливе спілкування було уже в печінках. Щодня я отримував телефонні дзвінки із запитаннями про те хто ж стане спадкоємцем квартири.

Щоб закрити цю тему, квартиру я вирішив заповісти своїй сусідці, яка постійно мені допомагала та син якої навчив мене користуватися телефоном. А що? Їй вона більш потрібна, у неї діти.

Після того, як мої далекі родичі дізналися про наявність спадкоємця, стан моїх справ та здоров’я нікого більше не цікавив.

КІНЕЦЬ.