Коли мені виповнилось двадцять п’ять я зустрів чудову дівчину й закохався у неї з першого погляду. Вже за пів року запропонував їй вийти за мене заміж, сказавши, що хочу створити з нею щасливу сім’ю. Я був переконаний, що вона теж про це мріє, але з’ясувалось, що я помилився.

Олена відмовилась приймати мою пропозицію, пояснивши, що вона не хоче так рано одружуватись і нам ще треба перевірити наші почуття й стосунки на міцність.

Дівчина вважала, що закоханість мине й наш шлюб не триватиме довго. Через три місяці ми розстались.

А вже за півтора року я одружився, але не з Оленою. А з Веронікою. Ми зустрічались з нею рік. Зараз виховуємо двох прекрасних синочків і радіємо, що знайшли одне одного. Дружина та діти – найцінніше, що є у моєму житті.

Одного ранку я їхав маршруткою на роботу. Біля мене на сусіднє крісло підсіла жінка. Я одразу впізнав її, а вона мене. Олена дуже змінилась у гіршу сторону, постаріла, зник блиск в очах. Вона вже не була схожа на ту красуню, якій десять років тому я пропонував руку та серце.

Ми почали розмовляти, й вона розповіла мені, що рік тому пішла від чоловіка з яким прожила сім років. Колишній чоловік Олени одразу знайшов їй заміну. Відчути радість материнства їй так і не довелося й нині вона лишилась сама. Я відчув, що вона це все розповідає з гіркотою у голосі. Схоже, що свого щастя вона так і не знайшла.

Наступна зупинка була моя, ми попрощались і я вийшов з маршрутки. Дорогою на роботу думав, як добре, що вона колись відмовилась виходити за мене заміж. Я тоді дійсно поспішив з пропозицією й міг би упустити справжнє кохання.

З Веронікою ми зустрічались рік, перш ніж побратись і ні на хвилину не сумнівались у наших почуттях. Тепер у нас міцна, щаслива сім’я.

Саме тому, перед тим як приймати серйозне рішення, потрібно все зважити й розібратись у собі.

КІНЕЦЬ.